Серед усіх чудес світу найбільше чудо — це людина і кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава і кохання, то переважна більшість вибрала б останнє.
Так що ж це таке — кохання? З цього приводу є багато думок і визначень. Звичайно це стан душі людини. Але це стан такої сили потрясіння, захвату, захоплення, екстазу, який змінює людину фізично і духовно.
Але не всім людям від природи дано кохати. Дехто проживає життя, так і не пізнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш ні за які гроші. Воно або є, або його немає, і примусити себе кохати ніхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навіть коли не чекаєш, навіть коли це тобі не потрібно. Це як мана, як раптове оп'яніння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти, з людиною відбуваються метаморфози: вона співає, хоче слухати поезію, починає малювати, писати твори, музику, починає по-іншому бачити небо, квіти, зелень. Людина ніби в оп'янінні, емоції переважають над розумом. Кохання — це робота серця, емоцій, духу.
Дуже часто кохання буває одностороннім, і тоді воно перетворюєть ся на муку, причому ця мука теж найчастіше буває надзвичайної сили. У коханні налито не лише меду, а й отрути. Цікаво, що кохання ніби проходить кілька етапів, найчастіше три. Спочатку це платонічне замилування, романтика, квіти, музика. Пізніше — пристрасть, а потім — довіра, прив'язаність, спорідненість душ. Люди стають інколи ріднішими ніж брати і сестри по крові.
Вся романтика героя заключается в искреннем чувстве любви к свободе. Да, безусловно, он безрассудный романтик, ибо ничто другое, как наполненность души высокими чувствами, не заставит сделать отважный шаг – уйти от серости монастырского покоя.
Объяснение:
Лермонтов показывает в поэме, что не весь тот романтизм, о котором пишут в любовных романах. Даже в его собственных произведениях, которые насыщены романтизмом, сюжеты образно тают перед созданием определенно большего, чем просто поэма. Глубина помыслов Мцыри в одноименной поэме выражена намного богаче и ярче просто любви. И перед самой смертью у юноши не стирается стремление к просторам, ведь простор этот живет в его сознании. Он просит монахов похоронить его тело за стенами монастыря – на воле. Это говорит о том, что его дух не сломлен вопреки всему. И, не взирая на то, что он так и не добрался до своей мечты, Мцыри все же жил ею, пусть и краткий момент.
