Меггі 12 років. Вона не має матері, але схожа на неї, така ж білява: "Меґі коси дісталися біляві – од матері, про яку вона знала лише з кількох вицвілих фотознімків".
Вона дуже любить свого батька: "Меґі дуже хотілося бути схожою на батька, адже на світі не було іншого обличчя, яке б вона так любила".
Також ця дівчинка любить читати книжки. Читає вона їх ночами. "Читати при свічках Меґі любила". Пристрасть до книжок вона успадкувала від батька на ім"я Мо. Читати навчилася рано: "Вона ще у свої п’ять років навчилася читати оті старомодні гостроверхі літери".
Мегі сама вміє робити книжки: "А на самому дні, під рештою книжок, лежали ті, що їх Меґі зробила сама. Цілими днями вона вирізала й клеїла, малювала все нові й нові картинки"...
Мегі уважна та "Їй було соромно підглядати за батьком, але винен був він сам. Навіщо було ховати від неї ту книжку?"
Має впертий характер: "О, та вона в тебе вперта! – сказала Елінор. – Це мені вже починає подобатись".
Хоробра дівчинка, готова захищати свого батька: "Меґі кинулася в той бік, послизнулась на мокрому від роси гравію, впала й розбила коліно. По нозі потекла тепла кров, але Меґі не звертала на це уваги. Вона бігла далі, припадаючи на ногу й схлипуючи, поки опинилася перед залізними ворітьми". "Піду шукати його, – вирішила Меґі. – Так, я його знайду!"
Мегі - відважна, смілива, рішуча, віддана. Вона наполеглива і вміє добиватися свого.
Никита, пятилетний герой одноимённого рассказа Андрея Платонова, - любопытный, любознательный мальчик. К тому же взрослый не по годам и самостоятельный. Когда мать уходила на работу в поле, Никита обходил нехитрое хозяйство. Сарай с бочкой, заброшенный колодец, земляные норы, старый пень в огороде, покосившаяся банька, плетень - всё будило воображение маленького мальчика. Он жадно познаёт мир, всё вызывает у него интерес. И обо всём он имеет своё мнение. Он верит, что на солнце живёт умерший дедушка, а тёплые солнечные лучи - это дедушкин взгляд и его улыбка. Когда возвратившийся с войны отец разговаривает с Никитой, смышлёный малыш сразу схватывает суть вещей: что сработано трудом, то несёт добро.И отец понимает, что "... Никита родился у него добрым и останется добрым на весь свой долгий век".
Вечером пришел Полифем, огромный, как гора, загнал в пещеру стадо, загородил выход глыбой, спросил: «Кто вы? » — «Странники, Зевс наш хранитель, мы просим нам» . — «Зевса я не боюсь! » — и циклоп схватил двоих, размозжил о стену, сожрал с костями и захрапел. Утром он ушел со стадом, опять заваливши вход; и тут Одиссей придумал хитрость. Он с товарищами взял циклопову дубину, большую, как мачта, заострил, обжег на огне, припрятал; а когда злодей пришел и сожрал еще двух товарищей, то поднес ему вина, чтобы усыпить. Вино понравилось чудовищу. «Как тебя зовут? » — спросил он. «Никто! » — ответил Одиссей. «За такое угощение я тебя, Никто, съем последним! » — и хмельной циклоп захрапел. Тут Одиссей со спутниками взяли дубину, подошли, раскачали ее и вонзили в единственный великанов глаз. Ослепленный людоед взревел, сбежались другие циклопы: «Кто тебя обидел, Полифем? » — «Никто! » — «Ну, коли никто, то и шуметь нечего» — и разошлись. А чтобы выйти из пещеры, Одиссей привязал товарищей под брюхо циклоповым баранам, чтобы тот их не нащупал, и так вместе со стадом они покинули утром пещеру. Но, уже отплывая, Одиссей не стерпел и крикнул: «Вот тебе за обиду гостям казнь от меня, Одиссея с Итаки! » И циклоп яростно взмолился отцу своему Посейдону: «Не дай Одиссею доплыть до Итаки — а если уж так суждено, то пусть доплывет нескоро, один, на чужом корабле! » И бог услышал его молитву.
Меггі 12 років. Вона не має матері, але схожа на неї, така ж білява: "Меґі коси дісталися біляві – од матері, про яку вона знала лише з кількох вицвілих фотознімків".
Вона дуже любить свого батька: "Меґі дуже хотілося бути схожою на батька, адже на світі не було іншого обличчя, яке б вона так любила".
Також ця дівчинка любить читати книжки. Читає вона їх ночами. "Читати при свічках Меґі любила". Пристрасть до книжок вона успадкувала від батька на ім"я Мо. Читати навчилася рано: "Вона ще у свої п’ять років навчилася читати оті старомодні гостроверхі літери".
Мегі сама вміє робити книжки: "А на самому дні, під рештою книжок, лежали ті, що їх Меґі зробила сама. Цілими днями вона вирізала й клеїла, малювала все нові й нові картинки"...
Мегі уважна та "Їй було соромно підглядати за батьком, але винен був він сам. Навіщо було ховати від неї ту книжку?"
Має впертий характер: "О, та вона в тебе вперта! – сказала Елінор. – Це мені вже починає подобатись".
Хоробра дівчинка, готова захищати свого батька: "Меґі кинулася в той бік, послизнулась на мокрому від роси гравію, впала й розбила коліно. По нозі потекла тепла кров, але Меґі не звертала на це уваги. Вона бігла далі, припадаючи на ногу й схлипуючи, поки опинилася перед залізними ворітьми". "Піду шукати його, – вирішила Меґі. – Так, я його знайду!"
Мегі - відважна, смілива, рішуча, віддана. Вона наполеглива і вміє добиватися свого.