Автор описывает свое настроение, раскрывает тему, привлекая многочисленные контекстные антонимы. Речь идет не о времени года и явлениях природы. Лирический герой полностью олицетворяет собой поэта, этот период своей жизни воспринимает как весну, как начало новой судьбоносной вехи. Его сердце исторгает одновременно и «слезы» и «смех». Герой словно задыхается от избытка эмоций. Восклицания, повторения в тексте произведения служат задаче передать это состояние накала эмоций. В произведении ясно прослеживается нерв борьбы. Поэт дважды использует образ щита, с которым он вступает в пору битвы с пока еще непознанными и враждебными силами. Он обещает, что никогда не «бросит щита». Поэт представляет себя в доспехах и хладнокровно измеряет «вражду». Жизнь теряет без борьбы смысл и даже перед лицом гибели лирический герой принимает ее только такой.
Он прямо приветствует их в своей жизни. Собственно, текст произведения в основной своей части представляет собой перечень «удач» и «неудач», которые преподносит поэту жизнь. Три из семи четверостиший начинаются одинаковым словом: «Принимаю тебя, неудача", "Принимаю бессонные споры", "Принимаю пустынные веси!"
Начинается стихотворение с приветствия весны и жизни, заканчивается упоминанием «имени Бога», которое «не разгадано». Поэт верит, что его мечта воплотится, обретет черты, которые видятся ему, то в образе Прекрасной Дамы, Вечной Жены, то в образе весны, которая несет в себе свежий ветер перемен. Герой надеется, что эта весна приблизит его к разгадке чего-то важного, для чего он живет: страдает, радуется, спорит, скитается, ищет.
Гайавата – герой ірокезьких віддань, відважний, мудрий, добрий, сміливий воїн, переможець зла, борець з ворожими силами природи. Г. – фігура народного епосу, з яким Лонгфелло був знайомий по записах етнографа Г. Р. Скулкрафта. Як історична особа Г. – ірокезький законодавець початку XV ст., вождь племені онондагов, у своєму правлінні поєднував виборну парламентську систему і місцеве спадкове управління.
У легендах образ Г. придбаває міфологічні риси.
Буквально його ім’я переводиться як “пророк, учитель” або “божество,
що протегує рибним і мисливським місцям”. У Лонгфелло Г. представлений переважно у своєму земному вигляді, хоча і наділений деякими надприродними рисами. Його життя протікає в одному з племен оджибуэев, напівкочових алгонкинов. Героїчні діяння Г. викладені Лонгфелло у формі своєрідного рицарського роману.
Герой здійснює подвиги в ім’я благородних цілей.
Він виховувався на лоні природи, немов переймаючи її розум і гармонійність, – підтвердження поширеної в XІX ст. теорії Р. У. Эмерсона про спорідненість з природою як запоруці цілісності людини. Досягнувши віку юного воїна, Г. шукає батька, і між ними відбувається боротьба, з якої герой поеми виходить переможцем. Великі діяння Г. складають основне оповідання, що завершується відходом героя у світлий світ услід за “дамою серця” Миннегагой, коли в поселеннях індійців з’являються білі люди.
