Однажды началась очень сильная гроза. Все дети прибежали домой. А самой маленькой девочки не было.
Мама пошла искать ее. Во дворе шел дождь. Ярко сверкали молнии. Громко гремел гром.
Маме было страшно. Она закрывала глаза от каждой молнии. А от каждого грома — закрывала голову руками.
Мама нашла свою дочь на улице. Девочка была вся мокрая. Она прыгала и танцевала под дождём. А когда сверкала молния, девочка поднимала вверх свое лицо. И улыбалась небу.
Мама была очень удивлена. Она спросила:
— Дочка! Ты не боишься грозы? Тебе не страшно?
Но удивленно дочка ответила:
— Нет, мама! Мне не страшно! Я не знаю, чего здесь бояться?
А потом сказала:
— Мама! Смотри! Я танцую, а небо меня фотографирует!
Відповідь:
Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному.
Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин.
Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.
Пояснення:
