ответ:
бунин - это один из последних лучей какого-то чудного дня…».
каждое поколение читателей заново открывает для себя и. бунина. он возвращается к нам из своего далекого, добровольно-вынужденного изгнания. жизнь бунина сложилась трудно. он не принял революцию 1917 года и в феврале 1920 года покинул россию навсегда. попал в париж. этот город в последствии называли городом бунина. там он жил, встречался с друзьями, читал им свои повести, рассказы, иногда – стихи. он любил россию и писал только о ней. 1933 год. все газеты парижа 10 ноября вышли с крупными заголовками: «бунин — нобелевский лауреат». в день присуждения премии 9 ноября иван алексеевич бунин в «синема» смотрел «веселую глупость» — «бэби». вдруг темноту зала прорезал узкий луч фонарика. это разыскивали бунина. его вызывали по телефону из стокгольма. «и сразу обрывается вся моя прежняя жизнь. домой я иду довольно быстро, но не испытывая ничего, кроме сожаления, что не удалось посмотреть фильм. но нет. не верить нельзя: весь дом светится огнями. и сердце у меня сжимается какою-то грустью… какой-то перелом в моей жизни», — волнующие дни в швеции. в концертном зале в присутствии короля, после доклада писателя, члена шведской академии петра гальстрема о творчестве бунина, ему вручена папка с нобелевским дипломом, медаль и чек на 715 тысяч французских франков. иван бунин удостоен премии «за строгое мастерство, с которым он развивает традиции классической прозы». бунин получил нобелевскую премию по во многом вышедшим в свет к тому времени 4-м книгам о жизни арсеньева. в ходе церемонии, петр гальстрем, выразил восхищение умением бунина «необычайно выразительно и точно описывать реальную жизнь». в своей ответной речи лауреат шведскую академию за смелость и честь, которую она оказала писателю-эмигранту. возвратившись во францию, бунин чувствует себя богачом и, не жалея денег, раздает «пособия» эмигрантам, жертвует средства для поддержки различных обществ. наконец, по совету доброжелателей, вкладывает оставшуюся сумму в «беспроигрышное дело» и остается ни с чем. друг бунина, поэтесса и прозаик зинаида шаховская в мемуарной книге «отражение» заметила: «при умении и малой доле практичности премии должно было хватить до конца. но бунины не купили ни квартиры, ни виллы…» в отличие от м. горького, а. и. , а. н. толстого, иван алексеевич не вернулся в россию, несмотря на увещевания московских «гонцов». не приезжал на родину никогда, даже туристом. об этом и многом другом библиотекарь е.ф.леончик рассказала гостям библиотеки № 28.
объяснение
Йоанна Ягелло. Кава з кардамоном. – Л.: Урбіно, 2013. – 240 с.
Почавши читати нову книгу сучасної польської письменниці Йоанни Ягелло в чудовому українському перекладі фахівців львівського видавництва «Урбіно», я відчув дивний мікс цікавості та остраху, адже ніколи раніше не стикався із рецензуванням підліткової літератури.
Першою особливістю, що привернула мою увагу, стала своєрідна композиція роману, адже назвами розділів книги є місяці року, коли відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії Ліни. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб забезпечити добробут Ліни та її молодшого брата Кая. Тепер мама мусить поїхати з Польщі надовго, і всі хатні турботи та догляд маленького брата важким тягарем лягають на тендітні плечі дівчинки. І хоч вітчим та бабусі доволі прихильно ставляться до Халіни, їй бракує уваги та тепла. Крім того, в Халіни постійно виникає відчуття, що дорослі мають певну родинну таємницю, яку прагнуть ретельно приховати і бояться її викриття.
У школі – суцільні контрольні і проблеми перед випускними іспитами, стосунки із найкращою подругою Наталею – безнадійно зіпсовано, а хлопець Андріан, якого Лінка досі вважала лише своїм другом, ставиться до неї якось інакше… Можливо це і є кохання, чи лише гра її бурхливої уяви?
Ліна у всьому почувається винною і, щоб відволіктися від суперечливих думок, вирішує поїхати в село до бабусі, адже так давно не провідувала її. Саме там дівчина випадково знаходить мамину фотографію, на якій добре видно вагітність її мами, а отже в Халіни десь є сестра чи брат, з яким дівчина так давно мріє поговорити, поділитися власними радощами і печалями, але чому дорослі стверджують, що дитина померла і що з нею сталося насправді?..
Героїня прагне дізнатися правду попри все, тому починає довгі пошуки – їде до краківського дитбудинку, але там їй відмовляються до посилаючись на таємницю всиновлення.
На тлі розповіді про проблеми і життя дівчинки-підлітка, авторка, ніби за читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності у сучасному світі: прірва відчуження і нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у не вирі життєвих проблем та амурних переживань, проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Як знайти правильне рішення і вірний вихід із складних ситуацій – неодмінно підкаже прекрасна літературна новинка, що смакує приємно і легко, наче гаряча кава з кардамоном!
У тексті книги можна певні тенденції поняття «Нонконформізму», яке ввів у літературу англійський письменник Джером Девід Селінджер у своєму романі «Над прірвою у житі», адже, по суті, Лінка Йоанни Ягелло, як і Голден Коліфілд Селінджера бунтує і висловлює власний протест проти аморального і бездушного світу дорослих.
