ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
Велики ряды литераторов России. Как никакое другое дело Руси, они славят отчество своими произведениями, становясь в один ряд с великими воинами Руси, богатырями русскими.
Захотелось мне сказать о них старинной речию. И не былину по русской литературе, а о русской литературе - она того стоит.
Ой, ты гой еси, литература русская! Велика умом и щедра душой, как земелица русская - урожаями. Ты покой несешь в душу русскую, как леса бескрайние – красоту земле.
Ты гневна порой, что моря в грозу. Ты добра ко всем, матерь родная, справедлива ты, словно божий суд!
Велика дружина твоя знатная, богатырями славна, как никто иной, миром ценится за величие!
Впереди бессмертных, на лихом коне, знатный богатырь Александр свет Сергеевич, словом жжет врага, словом славит Русь, словом лечит мир, словом снимет боль, словом вечен стал!
За его спиной, подпирая Правду, други верные и великие, знатен каждый сам по своим делам.
Вот, велик воитель, Архистратиг Михаил Юрьевич. Хоть лицом суров, вечно молод он, вечно рвется в бой с силой темною, с силой злобною, не жалеючи живота свово.
Как скала могуч в правоте своей Михаил другой, что Ефграфович. Взора жгучего убоялся враг, словом он гнетет кривду ворога.
Михаила сын, Достоевский Федор, как Ярило русское прекраснодушен в милости, грозен в ярости, справедлив всегда. Устыдится тать, взора чистого, и дите слезу не уронит уж.
Вот хранители, люда русского, землепашца и земли-кормилицы, Николай сын Василия, Николай Алексея сын. Словно ангелы хранители берегут общину от врага тлетворного, от врага гнуснославного, как два брата-воина, малоросса сын и великоросс. Белорус Адам, Миколая сын жгучим словом им подмога верная и надежная. А слова его, словно бусинки, что янтарные освещают тьму и отводят гнев ката чужеземного.
А за ними копия нацелив в врага, сонмы стоят, - великих надеждой воителей мирных. Словами красных, душою чистых, делами вечных, правдой святых. Свету мир несут, изгоняя мрак, славя Русь свою.
Нескончаема их заботливость, бесконечно их терпение, непоколебимы рати их бессчетные.
Слова их нанизаны, словно звездочки в Море Млечное, стали вечными в скрижалях памяти.
Кто погиб в бою, - вечен в памяти, и упавший меч его поднимет другой сын Руси.
Вдруг кто не помнит.
Александр Сергеевич Пушкин.
Михаил Юрьевич Лермонтов.
Михаил Ефграфович Салтыков-Щедрин.
Николай Васильевич Гоголь.
Николай Алексеевич Некрасов.
Адам Миколаевич Мицкевич.
Моя огромная благодарность helenaal за бесценные советы.
был самым настоящим революционером, борцом
за счастье народа. Он верил в революционный
переворот, после которого только, по его
мнению, могла измениться жизнь народа к
лучшему. И именно этой верой в революцию и в
светлое будущее
народа проникнуто его произведение — роман
“Что делать?”, который был написан им в
тюрьме.