Тема грошей у повісті О. Бальзака "Гобсек"
В історії світової літератури чимало історій про скнар, так що Гобсек з повісті Бальзака — образ не новий. Але от що справді цікаво, що письменник за до свого героя дослідив усебічно проблему грошей.
Отже, Гобсек знає гроші професійно, бо він лихвар, тобто людина, що дає гроші під заставу. Він розповідає Дервілю про своє життя, і поступово стає зрозуміло: в ньому майже ні для чого, крім грошей, місця не лишилося. Він прагнув мати гроші, бо вони дають свободу, а хто ж не хоче бути вільним. Але, накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється, бо розуміє: великі гроші дають владу. Саме ця насолода для нього найкраща. Він так захопився, що й не помітив, коли і як гроші стали володіти ним. То, може, гроші не потрібні? Це не так. Відсутність грошей у Ернеста де Ресто ледве не зруйнувала його надії і щастя. А от для його матері гроші стали джерелом усіх нещасть, бо вона не знала ані ціни грошам, ані небезпеки, яку вони крили. Розкидаючи гроші на Максима де Трая, на розкіш, вона забула про свій обов'язок перед чоловіком і дітьми. Гроші — річ небезпечна. Потрапити у залежність від них дуже тому Фанні Мальво позичає у Гобсека стільки грошей, скільки може віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль розуміє думку Гобсека, який позичає йому гроші під великий процент. Адже немає більшого тягаря, ніж тягар зобов'язаності за надану послугу. Часом це руйнує стосунки. Тому Гобсек позбавляє Дервіля необхідності почуватися вічно винним йому. Це ще один бік проблеми грошей.
Таким чином, дослідивши проблему грошей, Бальзак дійшов висновку, що гроші потрібні людині, аби жити, не думаючи про них, а займаючись творчістю, справами тощо. Брак коштів призводить до занепаду моралі, як у Максима де Трая. Невміння керувати своїми потребами призводить до марнотратства й трагедії. Великі гроші дають владу. Але саме великі гроші часом забирають у полон життя людське, як це сталося з Гобсеком.
Объяснение:
Перехідний вік, важкий підліток – ці слова, як заклинання, повторюють батьки та вчителі, маючи на увазі, що «треба просто перечекати, пережити, саме мине». Суперечлива позиція, проте навіть визнання цього періоду як особливого є величезним прогресом на сьогодні. Ще зовсім недавно нові потреби особистості, що дорослішає, вважали вибриками й відмахувалися від них, не вникаючи в суть.
Стосовно підлітків дорослі впадають у крайнощі. То продовжують сприймати їх як малих дітей, не змінюючи стиль спілкування та вимагаючи беззаперечної покори. То, навпаки, ставляться надто обережно, бояться потурбувати, обмежити свободу, нібито в цей період розвитку людина набуває якихось сакральних властивостей. Попри відмінність підходів, в обох випадках результат негативний: у першому батьки отримують бунт, тотальне заперечення й ігнорування вимог, у другому – таку саму зневагу до звичних обов’язків, але з усвідомленням права на таку позицію. Істина, як це зазвичай буває, десь посередині.
У перехідному віці внутрішні проблеми підлітка, пов’язані зі становленням його особистості, пошуком себе, свого місця в житті, додаються до нових вимог до нього від соціуму, і перш за все – у школі. Якщо раніше дитина прагнула «бути хорошою», що означало виконувати всі завдання, отримувати високі оцінки, демонструвати за можливості гарну поведінку, то тепер ті самі дії викликають у неї внутрішню відразу. У власних очах підліток – вже доросла людина, а загальноприйнятні патерни поведінки залишаються ті самі. Виходить, що шкільна програма ускладнюється, але через неприйняття власне форми викладання і перевірки матеріалу підліток приділяє навчанню менше уваги, ніж треба.
Проблеми підлітків у школі часто взагалі не пов’язані з навчанням. Найбільше вони переймаються визнанням однолітків, отриманням соціального досвіду, належністю до групи, яка має для них значення, пошуку свого місця в ній.
