Вечером раздается звонок с номера той самой хозяйки кошки и звучит абсолютно неожиданный вопрос - "Не вы щенков потеряли?" Радостно кричу Мы-мы, сейчас приедем.
Запрыгиваем с отцом в машину и летим к ним, они встречают нас у ворот с нашими лапочками на руках. Не буду рассказывать как радовались, благодарили их и зацеловывали щенков.
Оказалось - наша мамаша-кукушка хотела увести детей подальше. Когда они проходили мимо их дома - загрохотали фейерверки, наша трусиха поджав хвост умчалась домой, бросив детей посреди дороги на произвол судьбы. Добрая женщина увидев их, привела их домой, накормила и пошла искать непутевую мать. По тем же стройкам и посадкам.
Отчаявшись уже решила оставить их и искать хозяев новых, пошла в наш магазин попросить коробку для них. Рассказала продавцу о щенках, а та вспомнила про меня. Вот вам и чудесный звонок.
Когда везли их домой, прижавшихся к рукам, было ощущение настоящего чуда. Не могло же это быть чередой случайностей!
Поезія так само потрібна у 21 столітті, як була вона потрібна і важлива і 100, і 1000 років тому. У нашому столітті людині також важливо побачити світ у поетичних образах, відчути його більш глибоким і яскравим, зрозуміти, наскільки він складний та різноманітний. У наш час люди не втратили здатність порівнювати, створювати ланцюжки асоціацій, тобто мислити.
Поезія несе у собі безліч змісту і тим збагачує людство. Хороші вірші - вони ніби приходять до поета-митця звідкісь "згори", потрібні слова йому "нашіптують" невідомі духи. І ці слова згодом стают скарбницею культури.
Ніхто не буде заперечувати, що справжня поезія - вершина духовних пошуків поета-філософа, поета-митця, поета-громадянина. Люди, для яких поезія близька і зрозуміла, збагачують усе людство.
Дуже влучними і точними є слова незабутнього поета Максима Рильського про поетів та поезію:
Лише дійшовши схилу віку,
Поезію я зрозумів,
Як простоту таку велику,
Таке єднання точних слів,
Коли ні марній позолоті,
Ні всяким викрутам тонким
Немає місця, як підлоті
У серці чистім і палкім,
Коли епітет б'є стрілою
У саму щонайглибшу суть,
Коли дорогою прямою
Тебе метафори ведуть,
Коли зринає порівняння,
Як з моря синього дельфін:
Адже не знає він питання,
Чом саме тут зринає він!
Слова повинні буть покірні
Чуттям і помислам твоїм,
І рими мусять бути вірні,
Як друзі в подвигу святім.
Свій парус ладячи крилатий,
Пливти без компаса не смій!..
Світ по-новому відкривати,
Поете, обов'язок твій!
Відкривати нові світи - обов"язок поета, тому й потрібна поезія і у 21 столітті.
