Произведение Александра Грина «Алые паруса» — это, прежде всего, история любви молодой девушки Ассоль и парня Артура Грэя. Как известно, в мире нет ничего более романтичного, чем любовь. Она является источником вдохновения, радости и энергии. Искренняя взаимная любовь, которую мы наблюдаем на последних страницах повести, всегда сопровождают лирические эмоции, мечты, идеалы и душевный подъём.
Казалось бы, история пророчества сказочника Эгля является оторванной от реальности. Но Ассоль уверовала в неё и сделала своей заветной мечтой. Из года в год девушка подкрепляла её надеждой, чем придала ей волшебную силу.
В повести А. Грина присутствует также описание вполне реальных событий, действий и явлений. Как и любая другая девушка, Ассоль поглощена ежедневными заботами по ведению домашнего хозяйства. Она изо всех сил старается своему отцу, бывшему моряку. Но даже в суете будничных дел девушка не забывает о мечте всей своей жизни. Каждый день она пристально смотрит в море в надежде всё-таки увидеть там принца. Он непременно приплывёт к ней на корабле с алыми парусами!
И однажды заветная мечта Ассоль сбылась, превратившись в неоспоримый факт. Вот что значит волшебная сила мечты!
Акутаґава Рюноске біографія коротко
Акутаґава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Рюносуке народився, коли батькові було 42 роки, а матері —33. За давнім японським звичаєм, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була заміжня, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом усиновили.
У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу.
У 1913 році вступив на відділення англійської літератури філологічного факультету Токійського університету, де разом з друзями видавав літературний журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм». Там же була опублікована дебютна розповідь «Старий» (1914).
Популярність принесли розповіді з життя середньовічної Японії: «Ворота Расемон» (1915), «Ніс» (1916), «Муки пекла» (1918) та інші.
Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі.
Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя.
У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.
Акутаґава наклав на себе руки 24 липня 1927, прийнявши смертельну дозу вероналу. Про справжню причину його смерті нічого не відомо.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/akutagava-ryunoske-biografiya-skorocheno
Объяснение:
В конце рассказала Тэффи предполагает, что порядок, установленный дураками, будет нарушен человеком, которого такое положение вещей будет пугать больше, чем недовольство дураков.