Українська пісня – це бездонна душа народу, це частина його духовного життя. Вона не залишає народ ні в радості, ні в горі, крок за кроком слідує за ним від дитинства до старості.
Усім відомо, що зараз ХХІ століття, і сьогодні співають сучасних пісень популярних відомих виконавців. Однак народні пісні не зникають із нашого життя. Що ж служить причиною цього?
Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала у пісні. Особисті почуття втілено у ліричних піснях, роздуми про тяжку долю та працю – в бурлацьких та наймацьких, радість від багатого урожаю – в обжинкових, любов до дитини – у колискових… Скільки їх – народних пісень – важко навіть уявити. І у кожній з них – щось особливе, незвичайне, до болю рідне:
Стоїть явір над водою, в воду похилився.
На козака пригодонька, козак зажурився…
Слухаючи слова цієї пісні, мимоволі уявляєш собі сміливого та дужого козака, який нагадує міцний кремезний явір. Дівчина ж у піснях найчастіше порівнювалася з вербою чи калиною – символами України та ніжності і краси.
Багато письменників використовували та й зараз використовують мотиви народних пісень у своїй творчості. Згадаймо інтимну лірику І. Франка чи його цикл поезій «Веснянки», «Колискову» Лесі Українки чи балади Т. Г. Шевченка.
Крім цього народні пісні завжди цікавили літературознавців. Немало відомо фольклористів та українських письменників, які захоплювалися збиранням та записом народних пісень. Це, знову ж таки, І. Я. Франко, Г. Квітка, І. Вагилевич та Я. Головацький. За матеріалами,які вони зібрали, укладено чимало збірок українських народних пісень.
Не можна згадати жодної родини, де б не співалися українські пісні. У кожній сім ї над колискою лунає перша пісня, яку чує дитина від матері – колискова. І часто це саме та колискова, яку співала ненька мамі цієї дитини, а їй – її мати… Так українські пісні і дійшли до нас – з покоління в покоління, з уст в уста… Росте дитина, а пісні народні залишаються з нею. Хто ж не знає вічного:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка…
Дитина виростає, закохується , і ллється ніби з самої душі:
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай…
Потім весілля, народні обряди, весільні пісні… І знову над колискою молода мати ніжною споконвічною неньчиною колисковою закликає своїй дитині щастя та долі… І так – з роду в рід, з покоління в покоління…
Тож і не зникає народна пісня, і ніякі сучасні мелодії не зможуть її замінити, бо в ній – історія нашого народу, його душа, його слава!
Мне ночь не шлёт надежды на "
Князь Игорь страдает в плену.
"Всё я вновь переживаю
Один в тиши ночей.
И божья знаменья, угрозу
И бранной славы пир весёлый.
Мою победу над врагом
И бранной славы горестный конец,
Погром и рану, и мой плен,
И гибель всех моих полков,
Честно за Родину головы сложивших"
Снова и снова он вспоминает
" Погибло всё и честь моя, и слава,
Позором стал я земли родной.
Плен, постыдный плен -
Вот удел отныне мой,
Да мысль, что все винят меня"
Его мучает чувство вины, он переживает поражение в бою и свой плен как позорные и постыдные события.
что-то в этом роде, ага?
Понятное дело, что сами слова арии можно не писать.
продолжим:
Игорь желает искупить свою вину, он рвется в бой.
Князь восклицает: "О, дайте, дайте мне свободу,
Я мой позор сумею искупить.
я честь свою и славу,
Я Русь от недругов "
"Ты одна голубка-лада, Ты одна винить не станешь, Сердцем чутким всё поймешь ты, Всё ты мне простишь Ужели день за днём Влачить в плену бесплодно И знать, что враг терзает Русь. Враг, что лютый барс, Стонет Русь в когтях могучих И в том винит она меня."
Игорь вспоминает свою жену, он нежно называет ее "голубкой-ладой". Он знает, что она ждет его, страдает. Но, думает князь, и она считает его виновным в том, что враги захватили Русь.
С новой силой князь мучительно восклицает:
"О, дайте, дайте мне свободу, Я мой позор сумею искупить. Я Русь от недругов "
И снова страдает, возвращаясь мыслями к "Ни сна ни отдыха измученной душе, Мне ночь не шлёт надежды на Всё я вновь переживаю, Один в тиши ночей и нет исхода мне."
Последние слова арии полны невыносимой муки: "Ох, тяжко, тяжко мне, тяжко Сознанье бессилья моего. "