Роман «Червоне і чорне» — правдива оповідь про суспільство епохи Реставрації у Франції. Це соціально-психологічний роман, в основі якого лежить конфлікт особистості із суспільством. Шлях головного героя Жульєна Сореля наштовхує на думку, що в епоху Наполеона він міг би стати героєм, а в епоху Реставрації змушений або пристосуватися, або загинути.
Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому властиві риси романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому все понад норму: сила розуму, воля, мрійливість, цілеспрямованість.
Наш герой — син теслі. Він живе в маленькому провінційному містечку Вер’єрі з братами і батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. У Вер’єрі його ніхто не розуміє. «Усі домашні нехтували ним, і він ненавидів своїх братів і батька…» Юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був Наполеон. Після довгих роздумів він вирішує: єдина можливість чогось досягти в житті і вирватися з Вер’єра — стати священиком. «Пробити дорогу для Жульєна насамперед означало вирватися з Вер’єра; батьківщину свою він ненавидів. Усе, що він бачив тут, сковувало його уяву».
І от перша перемога, перший «вихід у світ». Жульєна за до себе в будинок вихователем дітей мер Вер’єра пан де Реналь. Уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, голова сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж проста повага. Однак Жульєн почував себе тут чужим: «він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди він був допущений тільки до краєчка столу…»
Життя в будинку пана де Реналя було наповнене лицемірством, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами і плітками. «Совість Жульєна стала нашіптувати йому: «Ось воно — це брудне багатство, якого і ти можеш досягти і насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. О Наполеон! Які прекрасні були твої часи!..» Жульєн почував себе самотнім у цьому світі. Завдяки заступництву кюре Шелана Сорель потрапляє в Безансонську духовну семінарію. «Якщо Жульєн лише очерет, що гойдається, нехай загине, а якщо це людина мужня, нехай пробивається сам», — сказав про нього абат Пірар. І Жульєн став пробиватися.
Учився він гарно, але від семінаристів тримався осторонь. Незабаром побачив, що «знання тут і в гріш не ставлять», тому що «успіх у науках здається підозрілим». Жульєн зрозумів, що заохочується: лицемірство, «аскетичне благочестя». Як не намагався юнак видаватися дурником і незначною особистістю, не міг сподобатися ні семінаристам, ні начальству семінарії — занадто вже відрізнявся він від інших.
І нарешті — перше підвищення: його призначили репетитором з Нового і Старого завіту. Жульєн відчував підтримку абата Пірара і був вдячний йому за це. І раптом — несподівана зустріч з єпископом, що вирішила його долю. Жульєн переїжджає в Париж, у будинок маркіза де Ла-Моля і стає його особистим секретарем. Ще одна перемога. Починається життя в особняку маркіза. Що ж він бачить? «У цьому особняку не допускалися ніякі приємні відгуки про Беранже, про опозиційні газети, про Вольтера, про Руссо, ні про будь-що, що хоч якось віддавало вільнодумством і політикою. Найменша жива думка здавалася брутальністю».
Перед ним відкрився новий світ. Але цей новий світ був таким самим, як і світ у Вер’єрі і Безансоні. Усе було засновано на лицемірстві і наживі. Жульєн приймає всі правила гри і намагається зробити кар’єру. Його очікувала блискуча перемога. Але роман з дочкою маркіза Матильдою розладнав усі плани Жульєна. Матильду, цю пересичену світську красуню, приваблювали в Жульєні його розум, неординарність і безмежне честолюбство. Але кохання це було зовсім не схоже на яскраве і світле почуття, яке зв’язувало Жульєна з пані де Реналь. Кохання Матильди і Жульєна скоріше нагадувало дуель двох честолюбців. Але воно цілком могло б закінчитися шлюбом, якби не лист пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. «Скільки чудових планів — і от в одну мить… усе це розсипається на порох», — думає Сорель.
Лист пані де Реналь зруйнував всі плани Жульєна і поставив крапку на його кар’єрі. Прагнучи помститися, він робить безглуздий учинок — у вер’єрській церкві стріляє в пані де Реналь.
Отже, усе, чого так довго і цілеспрямовано прагнув Жульєн, доводячи, що він Особистість, було зруйновано. Після цього будуть в’язниця, суд, вирок. Довго розмірковуючи перед судом, Жульєн розуміє, що йому нема в чому каятися: саме те суспільство, куди він так прагнув потрапити, схотіло зломити його, у його особі воно вирішило покарати тих молодих людей низького стану, що насмілилися проникнути в «гарне суспільство». Жульєн знаходить у собі мужність гідно зустріти смерть. Так гине розумна і неординарна людина, яка зважилася зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами.
Физической силой и силой молитвы Вакуле удалось преодoлеть козни Чёрта Вакула был очень набожным человеком, он сразу понял, что сидящий у него в мешке-чёрт. Кузнец перехитрил его, сделав вид, что поддался на чертовский соблазн. Именно его благочестие и то, что он оказался хитрее самого чёрта избавиться от лукавого. Можно сказать, что черт в повести напоминает обычного нехорошего человека, все время пытающегося сделать пакость другим и все время терпящего поражение. И благодаря таланту Н. В. Гоголя лишний раз убеждаешься, что нечистая сила терпит поражение там, где есть вера в Бога, в добро, в справедливость
Повесть Н. В. Гоголя «Ночь перед рождеством» начинается с описания проделок черта. В ночь перед Рождеством он крадет с неба луну, и на всей земле становится так темно, что хоть глаз выколи. Черт своими поступками хочет отомстить молодому кузнецу Вакуле за нарисованную им в церкви картину, на которой изображен святой Петр в день Страшного суда. Святой изгонял из ада нечистую силу, и «испуганный черт метался во все стороны, предчувствуя свою погибель, а заключенные прежде грешники били и гоняли его кнутами, поленами и всем, чем ни попало». Похитив с неба луну, черт надеется, что Чуб, собирающийся на кутью к дьяку, свой визит, пройдя полдороги, отменит и вернется домой, где и застанет кузнеца Вакулу. А так как Чуб Вакулу недолюбливает, то и откажет ему в сватовстве Оксаны. Однако все предпринимаемые чертом действия и задумки оборачиваются против него. Мало того, что ему не удается склонить набожного Вакулу к самоубийству, что приходится долгое время сидеть в мешке, что месяц, нечаянно освободившись из кармана, возвращается обратно на небо, так черт вынужден еще везти на своей спине ненавистного Вакулу в самый Петербург и обратно в Диканьку. Чертово ли это дело?! Физической силой и силой молитвы Вакуле удалось преодoлеть козни Чёрта Вакула был очень набожным человеком,он сразу понял,что сидящий у него в мешке-чёрт. Кузнец перехитрил его,сделав вид,что поддался на чертовский соблазн. Именно его благочестие и то,что он оказался хитрее самого чёрта избавиться от лукавого. Можно сказать, что черт в повести напоминает обычного нехорошего человека, все время пытающегося сделать пакость другим и все время терпящего поражение. И благодаря таланту Н. В. Гоголя лишний раз убеждаешься, что нечистая сила терпит поражение там, где есть вера в Бога, в добро, в справедливость.
Роман «Червоне і чорне» — правдива оповідь про суспільство епохи Реставрації у Франції. Це соціально-психологічний роман, в основі якого лежить конфлікт особистості із суспільством. Шлях головного героя Жульєна Сореля наштовхує на думку, що в епоху Наполеона він міг би стати героєм, а в епоху Реставрації змушений або пристосуватися, або загинути.
Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому властиві риси романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому все понад норму: сила розуму, воля, мрійливість, цілеспрямованість.
Наш герой — син теслі. Він живе в маленькому провінційному містечку Вер’єрі з братами і батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. У Вер’єрі його ніхто не розуміє. «Усі домашні нехтували ним, і він ненавидів своїх братів і батька…» Юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був Наполеон. Після довгих роздумів він вирішує: єдина можливість чогось досягти в житті і вирватися з Вер’єра — стати священиком. «Пробити дорогу для Жульєна насамперед означало вирватися з Вер’єра; батьківщину свою він ненавидів. Усе, що він бачив тут, сковувало його уяву».
І от перша перемога, перший «вихід у світ». Жульєна за до себе в будинок вихователем дітей мер Вер’єра пан де Реналь. Уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, голова сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж проста повага. Однак Жульєн почував себе тут чужим: «він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди він був допущений тільки до краєчка столу…»
Життя в будинку пана де Реналя було наповнене лицемірством, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами і плітками. «Совість Жульєна стала нашіптувати йому: «Ось воно — це брудне багатство, якого і ти можеш досягти і насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. О Наполеон! Які прекрасні були твої часи!..» Жульєн почував себе самотнім у цьому світі. Завдяки заступництву кюре Шелана Сорель потрапляє в Безансонську духовну семінарію. «Якщо Жульєн лише очерет, що гойдається, нехай загине, а якщо це людина мужня, нехай пробивається сам», — сказав про нього абат Пірар. І Жульєн став пробиватися.
Учився він гарно, але від семінаристів тримався осторонь. Незабаром побачив, що «знання тут і в гріш не ставлять», тому що «успіх у науках здається підозрілим». Жульєн зрозумів, що заохочується: лицемірство, «аскетичне благочестя». Як не намагався юнак видаватися дурником і незначною особистістю, не міг сподобатися ні семінаристам, ні начальству семінарії — занадто вже відрізнявся він від інших.
І нарешті — перше підвищення: його призначили репетитором з Нового і Старого завіту. Жульєн відчував підтримку абата Пірара і був вдячний йому за це. І раптом — несподівана зустріч з єпископом, що вирішила його долю. Жульєн переїжджає в Париж, у будинок маркіза де Ла-Моля і стає його особистим секретарем. Ще одна перемога. Починається життя в особняку маркіза. Що ж він бачить? «У цьому особняку не допускалися ніякі приємні відгуки про Беранже, про опозиційні газети, про Вольтера, про Руссо, ні про будь-що, що хоч якось віддавало вільнодумством і політикою. Найменша жива думка здавалася брутальністю».
Перед ним відкрився новий світ. Але цей новий світ був таким самим, як і світ у Вер’єрі і Безансоні. Усе було засновано на лицемірстві і наживі. Жульєн приймає всі правила гри і намагається зробити кар’єру. Його очікувала блискуча перемога. Але роман з дочкою маркіза Матильдою розладнав усі плани Жульєна. Матильду, цю пересичену світську красуню, приваблювали в Жульєні його розум, неординарність і безмежне честолюбство. Але кохання це було зовсім не схоже на яскраве і світле почуття, яке зв’язувало Жульєна з пані де Реналь. Кохання Матильди і Жульєна скоріше нагадувало дуель двох честолюбців. Але воно цілком могло б закінчитися шлюбом, якби не лист пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. «Скільки чудових планів — і от в одну мить… усе це розсипається на порох», — думає Сорель.
Лист пані де Реналь зруйнував всі плани Жульєна і поставив крапку на його кар’єрі. Прагнучи помститися, він робить безглуздий учинок — у вер’єрській церкві стріляє в пані де Реналь.
Отже, усе, чого так довго і цілеспрямовано прагнув Жульєн, доводячи, що він Особистість, було зруйновано. Після цього будуть в’язниця, суд, вирок. Довго розмірковуючи перед судом, Жульєн розуміє, що йому нема в чому каятися: саме те суспільство, куди він так прагнув потрапити, схотіло зломити його, у його особі воно вирішило покарати тих молодих людей низького стану, що насмілилися проникнути в «гарне суспільство». Жульєн знаходить у собі мужність гідно зустріти смерть. Так гине розумна і неординарна людина, яка зважилася зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами.
Читать полностью: http://tvori.com.ua/zhulyen-sorel-jogo-xarakter-i-dolya/#ixzz4uYrXrVzV