Отсутствует эпилог. Более точнее - он скрыт, не выделен отдельным заголовком. За "Скрытый эпилог" принято считать последние два десятка строк в поэме.
Вероятно, специфичность повествования без привычного деления (например, вступление во всей поэме занимает почти равное количество строк полноценной части), и стала причиной "не выделения" эпилога.
Отсутствие выраженного окончания подводит итог как бы вопреки. Это художественный прием, позволяющий подчеркнуть образ "сошедшего с ума" главного героя. Словно у такого нет логичного окончания.
Рассказ «Жеребёнок» впервые опубликован в газете «Молодой ленинец», 24 апреля 1926 года, № 94.; № 100, 1 мая. В том же году (1926) рассказ был напечатан в « Журнале крестьянской молодёжи» (№ 18, 20 сентября) и журнале «Прожектор» (№ 19, 15 октября). В сборник «Лазоревая степь» автором включён не был; в 1927 году вышел в Госиздате в составе сборника «О Колчаке, крапиве и прочем»[1]. Входил в авторский сборник «О Колчаке, крапиве и прочем» (1927) и «Лазоревая степь. Донские рассказы» (1931).
Объяснение:
2) «Тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину!» (Молодь на зібранні громади, обговорюючи план оборони від монгольських нападників.)
3) «Не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета!» (Захар на громадському віче.)
4) «Силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. Хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. Ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу». (Мирослава Захарові про поневолення сина.)
5) «Він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. Тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом». (Мирослава про пораду Максима тухольцям.)
6) «Подвійний зраднику,— се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» (Бурунда-бегадир до Тугара Вовка, руського боярина.)
7) «Дурний хлопче,… таким, як ти, треба жити… Життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (Тугар Вовк Максимові, умовляючи того зрадити свій народ.)
8) «Ну, то Богу дякувати! Надіюсь, що й не вийдете вже. Тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити». (Максим Тугару Вовкові.)
9) «— Не хвали… дня перед вечором! Нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами й скалами спиняє вас?» (Максим Тугару Вовкові.)
10) «Не трать надії. Я задля того йшла сюди, в ворожий табір, через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії!» (Мирослава Максимові у шатрі батька в монгольському таборі.)
11) «Що мої мізерні машини проти такої ворожої сили? Твій батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої ніяке військо не встоїть». (Мирослава Максимові.)
12) «А то значить — сам собі вирви з рук останню поруку вдачі. Тухольці полонянина візьмуть, а мене проженуть! Ні, сього не буде! Я йду сам і без його слова». (Тугар Вовк Мирославі.)