Веди, Біблія, Коран- це священні книги людства. Уявити історію людства, його культуру неможливо без визначних пам’яток минулого — священних книг народів світу. Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літератури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії. Саме тому до текстів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури. Найяскравішою пам’яткою літератури є Біблія. У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь людей різних народів це слово стало символом віри. Віруючі сприймають Біблію як суцільний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами, на різних мовах. Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, які звернуті до язичників, що ще не прийняли ісламу, повчальних оповідок, молитов тощо. Проповіді Мухаммеда розташовані в Корані без певної тематичної системи. Сури Корану складаються з нерівної кількості змістових відрізків (айат, у перекладі — «знамення» або «чудо»), їх подано в Корані не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення розміру. Від сури до сури наполегливо проголошується думка про всемогутність і справедливість єдиного бога — Аллаха. Священні книги народів світу відігравали і відіграють важливу роль у духовному житті людства. У цих книгах відтворюється узагальнений життєвий і духовний досвід багатьох поколінь різних народів, етичні норми, що їх прагнули залишити нащадкам. Ідеї, сюжети, образи священних книг надихали і надихають митців на створення нових творів.
Татарская письменность — письменностьтатарского языка. в разное время использовались разные системы письма: арабское письмо — до 1927 года; немногочисленные татары китаяпользуются арабским письмом по настоящее время латиница — в 1927—1939 годах; предпринимались попытки возрождения латиницы на рубеже xx и xxi веков; татары турции, финляндии, чехии,польши, сша и австралии используют татарскую латиницу в настоящее время[1] кириллица — с 1939 года по настоящее время; крещёные татары пользовались кириллицей с xix века
Это святочный рассказ ф. достоевского. действие происходит в канун рождества. обычно в рождественских рассказах наличие чудесного связано с изменением жизни героев в лучшую сторону. развязка же этого произведения трагична: герой погибает. в реальной жизни мальчика чудо не происходит. оно совершается в ином, небесном плане, где чудесное, "связано с событием сверхъестественным - с явлением самого господа". здесь преодолевается трагическое противоречие мира ценой смерти, которая, понимается как ее преодоление. только в предсмертном видении бедному несчастному мальчику представляется, что его приводит на райскую елку христос. смерть ведет к обновлению, к воскресению в жизнь уже вечную. мальчик замерзает в студеную зимнюю пору, но, согретый любовью спасителя, воскресает уже на его небе", где он обретает все, чего так не хватало ему в действительности - свет, тепло, роскошную елку, любящий взгляд матери.
