подняла его;
б) рассмеялась;
в) упала в обморок;
г) заиграла на фортепьяно».
И все выросли в уверенности, что великая пьеса изучена, пройдена, понята — и отныне её можно забыть. Потом мы встречаем знакомых героев разве только на театральной сцене, где замысел автора целиком подчинён режиссёрским вдохновениям, а персонажи — актёрским трактовкам ролей. И всё это прекрасно. Но и школьная программа, и театр равно занимаются интерпретациями того, что хотел сказать Грибоедов. И не задаются вопросом, что он действительно сказал.
Грибоедов рисовал биографии и взгляды героев едва заметными штрихами, через мелкие детали и ассоциации. Современники понимали его с полуслова, но последующие поколения утратили эти знания — а вместе с ними свежесть восприятия гениального произведения. Если же оживить затёртые стандартами и штампами образы и конфликты, они вдруг обернутся неожиданными сторонами, станут по-новому интересными и близкими нашему времени.
Объяснение:
сори если не правельно я 3 часа писал
Мій улюблений герой у повісті "Захар Беркут" Івана Франка
Повість "Захар Беркут" - найбільш відомий художній твір на історичну тематику Івана Франка. Хоча з моменту її написання 1882 року і пройшло багато часу, актуальною і цікавою ця повість залишається і до сьогодні. У творі багато дійових осіб, проте найбільше мені сподобався та запам'ятався образ Мирослави.
Це молода дівчина, яка втратила матір в ранньому віці і виховувалася лише батьком, тому Мирославі більше до душі чоловічі інтереси, такі як полювання, уміння користуватися зброєю і постояти за себе в небезпеці: "батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою... привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках..."
Але при цьому вона залишалася ніжною, чутливою, неймовірно красивою і доброю: "Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем...". Незвичайна сила характеру, мужність, сміливість і войовничість, але і жіноча врода, чуткість і доброзичливість - все це вміщається в одній людині, в цьому тендітному жіночому тілі з таким сильним і вольовим духом.
Отже, для Мирослави головне завжди залишатися вірною собі і робити так, як підказує серце. Вона покохала Захарового сина Максима Беркута, і, ризикуючи життям, намагалася визволити його з татарського полону. Але в решті решт закохані разом долають всі труднощі і перешкоди, і щасливо завершують цю чудову історію.
Трагическая история бедной Лизы, соблазненной и обманутой богатым аристократом Эрастом, раскрывается писателем, прежде всего, в психологическом, нравственном ключе. Головной идеей произведения становится мысль автора о том, что и «крестьянки любить умеют».
Карамзин заставляет читателя сопереживать своей «чувствительной» героине ему ощутить всю сложность ее душевного мира. Автор описывает Лизу как «прекрасную, любезную» девушку, которая рано осталась одна со «старушкою матерью» на руках. Чтобы не умереть с голоду, героине пришлось узнать, что такое тяжелая работа. Она «трудилась день и ночь - ткала холсты, вязала чулки, весною рвала цветы, а летом брала ягоды - и продавала их в Москве».