1 В 2 А 3 А 4 А 5 В 6 Г
7.Типологічна зближеність героїв поем Байрона і Пушкіна зумовлена особливостями епохи романтизму у світовій літературі. Виявилася вона у притаманних обом героям характерних для того часу настроях і формах протесту. Істотна відмінність персонажів зумовлена зрушеннями в поетиці романтизму, які відбулися протягом майже десятиліття. У 20ті роки Пушкін не міг не відчути нових тенденцій літературного розвитку.
8 а)Тема самотньої людини спонукає обдумати особистості генія, суть його творчості. Рання смерть матері, розлука ж із батьком, що йому забороняли бачити, - такі перші гіркі враження дитинства поета. І було мати великий запас душевних сил, ніж скоритися обставинам і переможцем ш протиборства із нею. Лермонтов хоче розповісти людям свій біль, але не всі, що він знає, не задовольняє його. Що старшим він працює, то складніше видається їй світ. Майже в кожного поета є вірш, лист про його творче кредо. Для сутності поетичного дару Лермонтова важливого значення має знаменита "Дума". Ліричний герой "Думи" самотній, та його хвилює і доля цього покоління. Чим зорче він вдивляється у життя, то зрозумілішим стає, що особисто вони вона може бути байдужим до бідам людським. З злом необхідно боротися, а чи не тікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючої несправедливістю, воно обумовлює самотність й прагнення жити у замкнутому світі власного "я". І - породжує байдужість до світу і людей. Тільки боротьбі особистість знаходить себе. У "Думі" поет ясно свідчить, що став саме бездіяльність згубило його сучасників. Відомо, що чимало вірші Лермонтова мають чорнові "замальовки". Поет кілька раз підступає до цієї теми, розглядає його в весь обсяг. У вірші "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час..." він ніби прозріває. Тепер поет переглядає свої думки. Спробуємо проаналізувати. Перші рядки - це ще оповідання про особистому: Дивлюся на майбутність нерішучістю під час, Дивлюся на минуле з сумом І, як злочинець перед стратою, Шукаю колом душі рідний... Тепер дивіться, як розгортається рядок "Дивлюся на майбутність нерішучістю під час" в трагічну думу всього покоління: Сумно я дивлюся нашу поколенье Його майбутнє - чи порожньо, чи темно... Читаємо далі: Землі віддав данина земну. Любові, надій, добра і зла... І відразу творяться у пам'яті "алмазної фортеці" рядки: Чи на добро і злу ганебно байдужі, На початку поприща ми в'янемо без боротьби... Який гіркотою наповнені ці рядки! Не про фізичному малодушності каже Лермонтов
б) Постараємося порівняти образи двох літературних персонажів : Онєгіна і Печорина. Набагато легше порівнювати героїв одного твору або, в крайньому випадку, письменника. Але говорити про персонажів, створених Пушкіним і Лермонтовым, так само важко, як і цікаво.
Ці геніальні художники створили образи героїв, характерних своєму часу. Онєгін — молода людина першої чверті, а Печорин — сорокових років XIX століття. Малий відрізок часу розділяє наших молодих людей, але якими різними вони являються на початку романів і як вражаюче однакові у кінці творів. Онєгін — «молода гульвіса», що отримала традиційне виховання і поверхневу освіту
Некоторые люди становятся грустными очень рано. Это происходит без
явных на то причин. Нет, их глаза не искрятся болезненным светом
обманчивых надежд, упущенных возможностей или чем-то в этом духе.
Создается впечатление, что такими они появились на свет. Мне известна эта
тоска по чему-то иллюзорному и недосягаемому, ведь я одна их тех, кому на
роду написано переживать сильнее, волноваться без причин, плакать чаще и
чувствовать острее. Благодаря такому дару я и поняла одну важную, дающую
моей жизни смысл, вещь. Я не задавалась вопросом о ее научном или
философском обосновании, но для себя определила четко, что чем больше
чего-то человеку не хватает, тем больше он этого старается отдать.
Парадокс, казалось бы, отдавать то, чего и так нет… Узнаете себя?
Так вот, я всегда хотела радовать.
В детстве я мечтала стать ученым и создать лекарство от грусти и
раздавать бесплатно. Эдакий пункт выдачи как в столовых для обездоленных.
Я мечтала о том, как все печали растворятся в миг принятия заветной
микстуры. В моем воображении хмурые взрослые и уставшие пожилые
начинали танцевать, как в мюзиклах, прямо на улицах и в магазинах. Более
того, я втайне надеялась, что такое лекарство существует, а обычные люди о
нем не знают. Или оно стоит огромную сумму денег. Эта идея взяла меня в
тиски, я плохо спала и ела.
Могу предположить, что некоторые попросту не допускают такой
мысли, что ребёнок лет десяти чувствовать такой спектр эмоций и
переживаний. Взрослые переделывают свои детские ощущения и
впечатления в мысли; потом выкидывают, притворяясь, что их и не было. Со
мной такой фокус не сработал. Я жила и живу идеей.
Время шло… Я решила, что хочу быть астрофизиком или, на крайний
случай, космонавтом. Нет, меня не прельщали загадочные Млечные пути и
хаотично разбросанные по черной глади космоса, звезды. Мысль о том, что я
найду новую планету для жизни и улечу далеко за пределы нашей галактики,
радовала меня гораздо больше. Мечта о пункте выдачи ведёрок с радостью в
обмен на услужливое опостылела мне.
Объяснение:
необразованного» . Кроме того, он «привык давать полную волю всем
порывам своего пылкого нрава и всем затеям довольно ограниченного ума» .
Приехав в Кистеневку, Владимир Дубровский испытал сильное волнение.
«Сердце в нем забилось» , - пишет автор.
Дворня встретила молодого барина с радостью.
А. С. Пушкин тем самым подчеркивает, что крестьяне любят своего барина,
искренне рады ему.
Изображая Дубровского в Кистеневской роще, Пушкин дает почувствовать, что
осенний пейзаж - условное отражение внутреннего мира героя. То, что происходит
в душе Дубровского, подобно тому, что происходит в природе.
Рисуя своего героя на фоне природы, А. С. Пушкин тем самым подчеркивает его богатый внутренний мир, выражает свое отношение.
А. С. Пушкин обычно рисует на фоне природы только любимых своих героев, так как для него это знак богатства души, глубокой внутренней красоты. Что еще раз подтверждает, что автор любит своего героя, сочувствует ему.
По всему видно, что автор любуется своим героем, гордится его поступком и в доме Троекурова.
Автор рисует своего героя благородным защитником . Даже сделавшись разбойником, Дубровский остается служителем справедливости.
Таким и предстает он в рассказе Глобовой.
Месть за отца не осуществляется, он становится заступником обиженных,
отказывается от мести ради любви. Человечность в Дубровском победила враждебность.
Автор полностью на стороне главного героя