БО ЛИШ НАРОДИ, ЯВЛЕНІ У СЛОВІ, ДОСТОЙНО МОЖУТЬ ЖИТИ НА ЗЕМЛІ»
Ліна КОСТЕНКО
«Мова – найважливіший засіб пізнання, спілкування і впливу» — так звучить тема вступної бесіди на першому уроці української мови у 8 класі. Здається, все вже сказано про мову, переказано, зроблені численні висновки, систематизовано й узагальнено, але ні – щороку на моїх уроках відбуваються справжні дебати. Кожен учень висловлює свою точку зору на актуальну для нашого регіону і цілком для України мовну тему. Для обговорення пропоную такі питання: від чого залежить те, що буде нести мова, – добро чи зло, красу чи потворність? Підтвердіть або спростуйте думку, що на світі немає нічого кращого (гіршого) за мову. Яка роль мови в житті людей? Які функції виконує мова у нашому житті? Чому від доброго слова світ стає кращим? Чи кожна людина заслуговує добрих слів?
Цікаво слухати міркування вихованців, які докладно й логічно пояснюють їх. Ось і цього року я запропонувала учням 8-х класів поміркувати й висловити свої думки з приводу даної теми. Ось деякі з них. «Усі люди на нашій планеті вміють розмовляти. Це велике щастя. Вони спілкуються різними мовами, але головне завдання для всіх – розуміти одне одного. Без мови неможливий розвиток науки й техніки, мистецтва. Мова – найважливіший засіб спілкування. Наша країна багатонаціональна і українська мова служить засобом міжнаціонального спілкування. Українська мова багата та виразна. Вона відігравала і відіграє велику роль в історії цивілізації, про що неодноразово говорили діячі мистецтва, письменники, видатні особи», — так висловила свої міркування Ельміра Сейтджалілова.
Про слово як засіб впливу написала Дінара Ібрагімова: «Кожного дня людина каже приблизно тисячу слів. І кожне слово має свій зміст. Словом можна підтримати людину у важку хвилину, вплинути на неї, але ж словом можна й образити, й зрадити! Тому й говорять у народі: «Слово – не горобець, вилетить – не піймаєш». Завоювати довіру і гарне ставлення до себе дуже складно, а вичерпати кредит довіри можна одним словом. Тому, я вважаю, з кожним днем довіри і миру у світі стає менше і менше. Вихід один: треба, щоб кожна людина захотіла стати трохи добрішою, щоб говорила правду, добрі слова. І тоді наша сіра планета стане більш затишною і теплішою. Для цього тільки треба говорити потрібні слова». А ось міркування і заклик Заріни Джамілової: «Виконуючи функції спілкування і пізнання, мова впливає на людей. Словом можна поранити й вилікувати, розвіяти сумнів і засмутити, викликати усмішку і сльози. Тому треба прагнути, щоб із наших вуст зринали лише добрі слова, сповнені теплом серця і щирістю душі. Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож володіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!».
Сашко Калиненко розмірковує над тим, що ж таке слово і як воно впливає на людей: «Що таке слово? На перший погляд, це — просто набір літер. Але насправді кожне слово – це немов людина, що має свій характер, настрій. Є слова веселі, є сумні. Є добрі та злі. Тому слова є найважливішим знаряддям спілкування та впливу людей одне на одного. У народі говорять: «Слово як лікує, так і калічить». Одним тільки словом можна вбити людину, а можна одним словом дарувати надію на життя. Я вважаю, що нам потрібно використовувати якнайбільше добрих, світлих та душевних слів, і світ тоді стане добрішим та яскравішим».
А ось Каміла Фазилова порівнює слова з ключиками: «Слова мають різний вплив на людину. Усе залежить від вихованості особи, обставин спілкування, теми й мети. Спілкування нагадує мені своєрідну гру: влучив – не влучив. Влучив – усе добре, не влучив – щось погане, неприємне. Але, я вважаю, у більшості випадків слова «влучають» у ціль, впливають на людину позитивно. Для кожного такі слова різні, як ключики від замків дверей. Але у будь-кого на обличчі з’явиться усмішка, коли він почує такі слова, як мама, тато, бабуся. Слів дуже багато добрих, але людина вирішує сама, що їй говорити, і як ними впливати на інших».
На завершення Карина Тюрина поділилася своїми міркуваннями, які стали підсумком уроку. «Мова – це безцінний скарб народу, надбаний тисячоліттями. У ній відбито його характер, історію, звичаї, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до своєї мови. Мова – то душа народу, його духовна скарбниця. Письменники та науковці вдосконалюють рідну мову, що підвищує духовну могутність українців. Взагалі, будь-яка мова є безсмертною. Але вона живе доти, доки живий народ, який користується нею, наповнює її своєю силою й наснагою. Рідна мова не менш цінна, ніж будь-які корисні копалини. Але її не можна продати та купити, а тільки пишатися й захоплюватися. Завдання майбутніх поколінь — зберегти рідну українську мову, не дати їй зникнути».
Моё мнение таково: быть талантливым читателем, то же самое, что и быть талантливым писателем. Эти два таланта в чём-то даже схожи. Писатель, описывая удивительные миры, заставляет представить всё это читателя. Читатель, читая работы автора, как уже говорилось, представляет эти миры. И тот, и другой, использует свою фантазию. А это не у каждого получается. Но естественно, этому можно выучится. Но увы, без таланта тут никуда.
Истинный хороший читатель никогда не будет судить книгу по обложке, а только по содержанию. Ему не важно, какую книгу читать. Это может быть и классика, фантастика, что-то научное или историческое. Читающему человеку это будет интересно. Он не будет искать отличия прочитанной книги, от других. И читает он всегда с удовольствием, наслаждаясь каждой строчкой страниц книги.
Талантливый читатель – не критик. Читатель всегда чувствует книгу душой, а не разумом. И чтобы люди не говорили, всем известно: любой пишущий книги не будет их писать для того, чтобы их раскритиковал какой-либо популярный критик, а в первую очередь для своих любимых читателей, талантливых и просто хороших. И поэтому, каждый читающий, открывая новую книгу, прекрасно знает, что она написана именно для него. И, наверное, это и есть одна из причин, почему он наслаждается процессом чтения.
Талантливый читатель всегда живёт вместе с героями, а не просто читает книгу. Он учится на их ошибках, вместе с ними радуется хорошим моментам, переживает беды, и даже плачет на трогательных моментах. Хороший читатель всегда найдет на страницах книги частицу себя, того чего ему очень долго не хватало. Например, совет, который очень может ему или герой, похожий на него, читателя. Это может быть не всегда главный персонаж, это может быть совсем любой другой герой в книге.
Читатель прекрасно понимает, какие интересные и удивительные миры могут открыть книги, и поэтому, никогда не бросят читать. Он отлично знает, что в стихах, , новеллах, одах можно найти намного больше, чем в обычных газетах. Настоящий читатель всегда будет уважительно относится к классическим произведениям, проверенных временем. Его можно назвать гурманом, т.к. он всегда получает удовольствие от прочтения как от классических произведений, так и от новых трогательных и теплых книг.
