Нянька Егоровна письмом уведомляет о случившемся Владимира, корнета, выпускника Кадетского корпуса. Владимир получает отпуск и отправляется к отцу в деревню. На станции его встречает кучер Антон, который уверяет молодого барина, что крестьяне будут ему верны, так как не хотят переходить к Троекурову. Владимир находит отца тяжело больным и просит слуг оставить их наедине.
Больной Дубровский не в состоянии дать сыну чётких разъяснений относительно дела о передаче имения. Срок подачи апелляции истекает, Троекуров законно вступает во владение Кистенёвкой. Сам Кирила Петрович чувствует себя неудобно, жажда мести его удовлетворена, и он понимает, что поступил с Дубровским не по справедливости. Троекуров отправляется к Дубровскому, решив помириться и вернуть старому другу его законное владение. Когда стоящий у окна Дубровский видит подъезжающего Троекурова, его разбивает паралич. Владимир посылает за врачом и велит выгнать Троекурова.
ответ:Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно, укрита шовковистими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями. Долиною текли потічки та річки, багаті на форель та іншу дрібну й велику рибу.
Володарем долини був велетень Силун. Коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби. Череди корів і волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів і свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці!.. Тисячі качок і гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакали на фермах.
Цей ґазда жив у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до хмар. Палац був вибудуваний на груночку1, насипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися, а в помешканні — добра всякого! Уночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати в срібленому кріслі. На широкій долині слуги обробляли землю, вирощували хліб, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові. Слуги й служниці жили не в палаці, а далеко від нього, у дерев’яних зрубах і землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні люди, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна й іти шукати іншої роботи, мусили жити й умирати кріпаками.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець, якого звали Карпом Дніпровським. Він прийшов сюди від берегів Дніпра. Подався в мандри ще десятирічним хлопчиком: шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось до Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабих.
Объяснение:
