Дочка і мати Ларіни
От цікаво, чому тема сформульована "Дочка і мати Ларіни", адже дочок дві?
Пушкін казав про старшу, що вона у рідній сім'ї здавалася чужою дівчинкою. Як на мене, то Тетяна не здавалася, а була чужою дівчинкою, зовсім не схожою на своїх батьків і тим більше на сестру.
Старша дочка народилася не в найщасливіший період життя матері, яку не спитали, чи хоче вона заміж, чи подобається їй наречений. Молода дружина плакала, страждала, ледве не розлучилася з чоловіком... Потім зайнялася господарством.
Дочка від нелюбого чоловіка, старша за віком, Тетяна не стала улюбленицею матері, і після народження її доручили няні. На щастя, та не могла навчити свою вихованку дворянської манірності та пустої балаканини. Сільська віддаленість позбавила дівчинку компанії інших панночок, а нестачу спілкування надолужили книги:
Ей рано нравились романы;
Они ей заменяли все...
Вона закохувалася в оманливий світ оповідей Річардсона і Руссо.
Наступним вихователем і подругою Тетяни стала природа: ранні підйоми, ще до сходу сонця, і влітку й узимку... Простота й природність вигідно відрізняють Тетяну від матері і сестри — цих копій московської панночки.
У роки своєї юності Pachette (так називали Ларіну-матір) книжок не читала, але чула про них від московської кузини — княжни Аліни. Вона завжди була одягнена за модою і до лиця, писала "кров'ю ... в альбоми ніжних дів", російську Н як N французьку вимовляти вміла в ніс... Ставши сільською баринею, вона передала московську "науку" молодшій дочці Ользі. Та була гарною ученицею.
Р о з о в а я с к а з к а.
В Розовой стране жили-были веселые и добрые люди. Вы думаете, что страна называлась Розовой, потому, что там было много роз? Нет, просто в этой стране все было розовым: домики жителей, их любимые одежды, розовые закаты и восходы. И даже незабудки, которые в другой стране были голубыми, в Розовой стране были розовыми. Впрочем, и роз там было очень много. Но все они, конечно, были розовыми.
Одному молодому садовнику очень хотелось вывести белую розу. Это была его «розовая мечта». Об этой легендарной розе пели песни и сочиняли стихи. Ее считали символом прекрасного, но несбыточного. А девушка, которую он любил, сказала, смеясь, что выйдет за него, если он подарит ей белую розу..
Молодой человек посетил лучшие розарии страны, старательно искал дикие розы нужного оттенка в лесах и в горах, но тщетно. Бедный садовник совсем уже совсем отчаялся, но ему случай, который всегда благоволит к тем, кто усердно добивается цели.
В своих странствиях садовник подсобил одному гному довести до пещеры тяжелую тачку с землей. Оказалось, что у них общее увлечение – цветы. Они не только обменялись советами: молодой человек целый месяц работал в горах, создавая прекрасный цветник. На прощание гномы подарили садовнику горшочек с ростком белой розы, которую садовник торжественно вручил любимой.
Правда, белой эта роза была только ночью, утром в лучах солнца Розовой страны она заметно розовела, но девушке и этого было достаточно. Свадьба была веселой, а о странствиях садовника в поисках белой розы сложили очередную песню.
