Ема «Думка»: зображення суму, туги козака за рідним краєм, батьком, ненькою старою, молодою дівчиною під час перебування далеко на морі. Ідея «Думка»: співчуття козаку, який повсякчас сумує за милою країною («думав доля зустрінеться, а спіткалося горе»).
Основна думка: наймилішим для кожної людини є те місце, де вона народилася, живе, — батьківська хата, люди, природа, і коли втрачається це все, то відчуваєш себе нещасним, самотнім. Художні засоби «Думка» • епітети: «синє море», «серце козацьке»; неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті • метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе»; • риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?» Т. Шевченко часто називав свої вірші «думками». Багато думок у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко закинутий долею далеко від рідної землі. То й добре розуміє почуття козака, що шукає своєї долі по і птах і не знаходить її. Покинув рідних, кохану, а все даремно — чужі люди навкруги, ні з ким поговорити, душу заспокоїти. Та й дуже часто немає вже повороту додому — «шляхи биті заросли тернами». Недаремно кажуть, що «у чужій сторонці навіть не звідти сходить сонце».
Історія написання вірша «Думка» Вірш датується 1838 року орієнтовно на підставі повідомлення Євгена Гребінки в листі до Григорія Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 року про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка»: «Він мені дав гарних стихів на збірник» Автограф не відомий. У кінці 1838 року Шевченко передав Євгенові Гребінці текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі «Ластівка». За описом Петра Картавова, складальний рукопис «Ластівки» містив писарську копію вірша.
Кжене павла муромского стал заглядывать змий и проверять ее на верность. с меча змей был убит, но от его разбрызганной крови пострадал петр, брат павла, тело которого покрылось язвами. под рязанью нашлась девушка по имени феврония, которая взялась за лечение при условии, что петр возьмет ее в жены. она дала ему закваску и сказала намазать все раны , кроме одной. петр вылечился, но не женился на февронии. язвы появились снова, и петр все-таки взял дочь древолаза в жены. павел умер, а февронию с петром народ не любил. петр отказался от власти и стали они с женой жить - поживать. поплыли они по оке. муж одной из женщин поглядывал на февронию, но та объяснила, что женщины, как и вода по сути своей одни и те же. вскоре подросли и дерева, на которые вешали свои котлы. позвали снова петра и февронию править. они , находясь при власти, поступали справедливо. муж и жена захотели умереть в один день. так и случилось. с тех пор жители ходят к их могиле за исцелением
В одном городе некогда жил доктор. звали его гаспар арнери. он был учёный, и не было в стране никого мудрей его. страной же, где жил гаспар арнери, правили три толстяка, прожорливые и жестокие. однажды летом, в июне, ясным погожим днём доктор отправляется на прогулку. на площади он неожиданно застаёт столпотворение, слышит выстрелы и, забравшись на башню, видит, как от дворца трёх толстяков бегут ремесленники, преследуемые гвардейцами. оказывается, народ под предводительством оружейника просперо и гимнаста тибула восстал против власти трёх толстяков, но восстание потерпело поражение, а оружейник просперо схвачен. бомба попадает в башню, из которой гаспар арнери наблюдает за происходящим, она рушится, и доктор теряет сознание. очнулся он, когда наступил вечер. вокруг валяются трупы убитых. возвращаясь домой через площадь звезды, доктор видит, как оставшийся на свободе другой предводитель восстания гимнаст тибул, спасаясь от преследующих его гвардейцев, ловко идёт по узкой проволоке прямо над площадью, а затем убегает через люк в куполе. дома уставший доктор собирается лечь спать, как неожиданно из камина вылезает человек в зелёном плаще. это гимнаст тибул. на другой день на площади суда готовят десять плах для схваченных мятежников. тогда же случается необычайное происшествие: ветер уносит продавца воздушных шаров вместе с шарами и тот падает прямо в открытое окно дворцовой кондитерской и попадает прямо в огромный торт. чтобы избежать наказания, кондитеры решают оставить продавца в торте, вымазав его кремом и облепив цукатами, и подать в зал, где проходит парадный завтрак. таким образом продавец шаров, дрожащий от страха, что его съедят, становится свидетелем происходящего в зале. дегустация торта временно откладывается. три толстяка хотят лицезреть пленного оружейника просперо, а затем, когда, насладившись этим зрелищем, они собираются продолжить пиршество, в залу с криком и плачем врывается двенадцатилетний мальчик — наследник тутти.
Основна думка: наймилішим для кожної людини є те місце, де вона народилася, живе, — батьківська хата, люди, природа, і коли втрачається це все, то відчуваєш себе нещасним, самотнім. Художні засоби «Думка» • епітети: «синє море», «серце козацьке»; неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті • метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе»; • риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?» Т. Шевченко часто називав свої вірші «думками». Багато думок у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко закинутий долею далеко від рідної землі. То й добре розуміє почуття козака, що шукає своєї долі по і птах і не знаходить її. Покинув рідних, кохану, а все даремно — чужі люди навкруги, ні з ким поговорити, душу заспокоїти. Та й дуже часто немає вже повороту додому — «шляхи биті заросли тернами». Недаремно кажуть, що «у чужій сторонці навіть не звідти сходить сонце».
Історія написання вірша «Думка» Вірш датується 1838 року орієнтовно на підставі повідомлення Євгена Гребінки в листі до Григорія Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 року про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка»: «Він мені дав гарних стихів на збірник» Автограф не відомий. У кінці 1838 року Шевченко передав Євгенові Гребінці текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі «Ластівка». За описом Петра Картавова, складальний рукопис «Ластівки» містив писарську копію вірша.