ответ:БІЧЕР-СТОУ, Гаррієт (Вееcher-Stowe, Harriet — 14.06. 1811, Лічфідц — 1.07.1896, Флорида) — американська письменниця."Скасуванню невільництва передувала знаменита книга жінки, пані Бічер-Стоу", — писав наприкінці XIX ст. Л. Толстой. Творчість Бічер-Стоу розвивалась у руслі аболіціоністського руху в США. Аболіціоністами називали прихильників скасування рабства і визволення негрів. До них належала й Бічер-Стоу. Негритянська тема — одна з найважливіших в американській літературі. Питання про знищення расизму хвилювало багатьох письменників, починаючи з кінця XIX ст. (публіцистика Г. Пейна, поезія Д. Лоуелла, Г. Лонгфелло, В. Вітмена, творчість Г. Торо та ін.). У середині XIX ст. рух проти рабства переріс у ряд значних повстань, учасниками яких були і білі, і чорні: повстання рабів у Віргинії (1831), громадянська війна в Канзасі, війна під керівництвом фермера Джона Брауна (1859). У розпал цих подій і з'явився роман Бічер-Стоу, який відобразив настрої ліберального крила аболіціонізму, прибічники якого виступали з моральною критикою рабовласників, апелювали до їхньої совісті та почуття обов'язку, об'єднуючи пафос боротьби за свободу з глибоко релігійними переконаннями.
Бічер-Стоу народилася в сім'ї священика Лаймена Бічера, виховувалася у дусі суворих релігійних традицій та християнської моралі. Погляди її рідних — батька, старших братів і сестер — переконаних противників рабства привели її в ряди аболіціоністів. Замолоду Бічер-Стоу викладала в жіночій школі. На початку 30-х р. XIX ст. сім'я Бічерів переселилася зі штату Коннектикут у штат Огайо, який межував з рабовласницьким Півднем. Тут майбутня письменниця вже на власному досвіді переконалась у нелюдяності рабства. Погляди Бічер-Стоу поділяв і її чоловік — професор богослов'я Калвін Стоу.На початку 30-х років Бічер-Стоу розпочала літературну діяльність. її ранні оповідання та нариси публікувалися у популярному "Дамському журналі". Виступала вона і як автор творів для дітей, зверталася до жанру моралістичної притчі. Твори письменниці 30-х — поч. 40-х pp. склали збірку "Мейфлауер" ("The Mayflower", 1843). Найцінніше в них — поетичні описи повсякденного, звичайного уміння бачити цікаве в малому, в найбуденнішому. Своє завдання письменниця вбачала в тому, щоб правдиво відображати побут і звичаї простих людей. її не приваблювала екзотика, не зачаровувала фантастика: саме життя з його кровоточивою раною — рабством продиктувало тему її головної книги.
Объяснение:
ответ
Объяснение:Шукшин В.М., Материнское сердце.
Витька Борзёнков поехал на базар в районный город, продал сала на сто пятьдесят рублей (он собирался жениться, позарез нужны были деньги) и пошел в винный ларек "смазать" стакан-другой красного. Подошла молодая девушка, попросила: "Разреши прикурить". "С похмелья?" - прямо спросил Витька. "Ну", - тоже просто ответила девушка. "И похмелиться не на что, да?" - "А у тебя есть?" Витька купил еще. Выпили. Обоим стало хорошо. "Может, еще?" - спросил Витька. "Только не здесь. Можно ко мне пойти". В груди у Витьки нечто такое - сладостно-скользкое - вильнуло хвостом. Домик девушки оказался чистеньким - занавесочки, скатерочки на столах. Подружка появилась. Разлили вино. Витька прямо за столом целовал девушку, а та вроде отталкивала, а сама льнула, обнимала за шею. Что было потом, Витька не помнит - как отрезало. Очнулся поздно вечером под каким-то забором. Голова гудела, во рту пересохло. Обшарил карманы - денег не было. И пока дошел он до автобусной станции, столько злобы накопил на городских прохиндеев, так их возненавидел, что даже боль в голове поунялась. На автобусной станции Витька купил еще бутылку, выпил её всю прямо из горлышка и отшвырнул в скверик. "Там же люди могут сидеть", - сказали ему. Витька достал свой флотский ремень, намотал на руку, оставив свободной тяжелую бляху. "Разве в этом вшивом городишке есть люди?" И началась драка. Прибежала милиция, Витька сдуру ударил бляхой одного по голове. Милиционер упал... И его отвезли в КПЗ.
Мать Витькина узнала о несчастье на другой день от участкового. Витька был её пятым сыном, выходила его из последних сил, получив с войны похоронку на мужа, и он крепкий вырос, ладный собой, добрый. Одна беда: как выпьет - дурак дураком становится. "Что же ему теперь за это?" - "Тюрьма. Лет пять могут дать". Мать кинулась в район. Переступив порог милиции, упала мать на колени, запричитала: "Ангелы вы мои милые, да разумные ваши головушки!.. Простите его, окаянного!" "Ты встань, встань, здесь не церква, - сказали ей. - Ты погляди на ремень твоего сына - таким ведь и убить можно. Сын твой троих человек в больницу отправил. Не имеем мы права таких отпускать". - "А к кому же мне теперь идти?" - "Иди к прокурору". Прокурор разговор начал с нею ласково: "Много вас, детей, в семье у отца росло?" "Шестнадцать, батюшка". - "Вот! И слушались отца. А почему? Никому не спускал, и все видели, что шкодить нельзя. Так и в обществе - одному спустим с рук, другие начнут". Мать поняла только, что и этот невзлюбил её сына. "Батюшка, а выше тебя есть кто?" - "Есть. И много. Только обращаться к ним бесполезно. Никто суд не отменит". - "Разреши хоть свиданку с сыном". - "Это можно".
