На мій погляд, не існує жодної юної дівчини яка б не мріяла зустріти своє єдине та справжнє кохання. Є безліч цікавих та романтичних книг про світле почуття любові. Найбільш яскравою книгою про романтичне кохання являється повість Олександра Гріна "Пурпурові вітрила".
В першому класі, як тільки я навчилася читати - я записалася в шкільну бібліотеку. Перша книга, яку я захотіла прочитати виявилася саме "Пурпурові вітрила" Олександра Гріна. Звичайно, в першому класі я не змогла зрозуміти цю повість, я читала і нічого не розуміла. Але потім, коли я трохи підросла і почала читати дуже багато книг, то мене дуже вразила ця книга. Одного разу на літніх канікулах, я відкрила книгу, сівши на лавку під яскравим пекучим сонцем, і не помітила, коли перегорнула останню сторінку. Вона мене настільки захопила, що я навіть не помітила, як промайнув час.
Перед моїми очима яскраво вимальовувалось і дитинство, і юність головних героїв Ассоль і Артура Грея, їх мрії, їх перша зустріч та романтичний корабель з пурпуровими вітрилами. Герої повісті росли і виховувалися в різних по статкам сім'ях. Але їх об'єднували загальні риси: уміння мріяти і романтизм. Грея виховали справжнім чоловіком, який уміє цінити прекрасне та поважати жінок. Цей хоробрий юнак незважаючи на те що виріс в забезпеченій сім’ї не цурався будь-якої роботи, та завжди захищав несправедливо скривджених. Він покинув рідний дім для того щоб стати справжнім моряком. Капітан корабля, де Грей служив юнгою побачив та оцінив впертий характер хлопчини та його бажання досягати поставлених цілей. Юнга за чотири роки служби на флоті став справжнім капітаном, який вмів керувати не лише кораблем але й командою судна.
Асоль виховувалась лише батьком, так як її мати померла ще коли дівчинка була зовсім маленькою. Батько, для того щоб заробити на життя, виготовляв іграшкові моделі кораблів, і Асоль допомагала йому їх продавати. Одного разу місцевий збирач легенд передбачив, що вона зустріне і закохається в справжнього принца, який приїде за нею на судні з пурпуровими вітрилами. Маленька дівчинка запам’ятала та повірила в цю красиву казку. Гарна, розумна та працелюбна дівчина з раннього дитинства мріяла, що зустріне свого єдиного, який покохає її на все життя і буде цінити її такою якою вона є – без посагу і лише зі щирим серцем.
Дівчинка фантазувала про те, що в майбутньому чекає справжнє кохання, незважаючи на те що над нею насміхалися оточуючі за її бурхливі фантазії та називали її божевільною. Саме тому, що її мрія була відома багатьом, майбутній обранець зміг дізнатися про бажання дівчини та реалізувати їх. Зустрівши Асоль сплячою на лісовій галявині він залишив їй обручку як запоруку їх майбутньої зустрічі. Асоль була юною п’ятнадцятирічною дівчинкою, але Артур Грей зміг розгледіти в ній справжню жінку, яка стане його коханою дружиною на все життя. Він не пошкодував ні коштів, ні часу для здійснення мрії коханої дівчини, прикрасивши свою шхуну «Секрет» пурпуровими вітрилами. Таким чином він зумів знайти та завоювати своє кохання.
У своєму творі автор підтверджує, що будь-яке, навіть сама неймовірне бажання може збутися. Головне не лякатися мріяти і ділитися своїми думками з близькими людьми. Потрібно завжди вірити, що десь у світі може відшукатися той єдиний, який зможе реалізувати твою фантастичну мрію. Можливо, не всі оточуючі зрозуміють тебе, і навіть жартуватимуть над тобою, але завжди буде перемагати доброта і любов. Ця яскрава повість про віру в красу та справжнє кохання, яке не зупиняють ніякі
Объяснение:
Объяснение:
1. Неизвестный цветок
2. цветок разговаривает, думает, грустит, он оживает прекрасным человеком. Он ведет себя, как живое существо. Наделен ощущением, которое испытывает живое создание; борется, как настоящий герой, дает жизнь сильному потомству.
3. У любого цветка есть стебель, венчик, листья,
любой цветок растёт, питается влагой, ловит лучи солнца, многие цветы борются за своё
существование.
4. -
5. -
6. для цветка важнее всего жить, а для этого ему
были необходимы и питьё - дождевая влага, и радость – тёплые лучи солнца
7. -
8. Конечно, ведь Даша в этот момент грустила по маме, её сердце было открыто добрым чувствам и оно родило воспоминание о рассказанной мамой сказке.
9. Именно благодаря ей Даша попыталась разыскать источник благоухания
10. Нет, цветок привык к одиночеству, его никто не зовет, Даша сама почувствовала «зовущий голос благоухания»
11. Даше было грустно, потому что она была далеко от мамы
12. Он поддержал её в тот момент, когда она грустила. А Даша словно цветку из маминой сказки
XVIII века. Этого человека представляли как варвара, чудовище и долгое время не хотели возвращаться к обсуждению темы пугачевского бунта. Но кем же был Пугачев? Какой был его внутренний мир? Был ли он действительно зверем, как считали многие? Увы, это вопросы, на которые теперь вряд ли кто ответит...
Каждый человек представляет себе Пугачева по-разному. Некоторые вовсе не относятся к нему как к какому-то зверю. Они считают, что он был удивительным человеком, ведь он понимал все страдания простого народа, он подарил ему надежду на лучшую жизнь. Вот так и начался бунт. После прочтения «Капитанской дочки» Пушкина уважение многих к Пугачеву возросло. Автор показал его неким героем. Можно предположить, что писатель хотел в корне изменить отношение народа к Пугачеву.
Стоит упомянуть, что образы Пугачева в работе Пушкина «История Пугачева» и в повести - различны. Возможно, писатель решил, что в «Капитанской дочке» лучше сможет раскрыть характер Пугачева, избежать категоричной и односторонней оценки его поступков. Мы увидели его героя как с хорошей, так и с плохой стороны, убедились, что он тоже может даже дворянину Гриневу, а значит, для него важен сам человек, его качества характера, а не отношение к власти. Ему знакомо чувство благодарности, и он не забывает то хорошее, что ему когда-то сделали. Но вернемся к повести.
Так возникла идея создания «Капитанской дочки» с героями: Петрушей Гриневым, Марьей Ивановной, Швабриным, комендантом Белогорской крепости и многими другими. Первые строки описания Пугачева в этой повести следующие: «Наружность его показалась мне замечательна: он был лет сорока, росту среднего, худощав и широкоплеч. В черной бороде его показывалась проседь; живые большие глаза так и бегали. Лицо его имело выражение довольно приятное, но плутовское. Волоса были обстрижены в кружок; на нем был оборванный армяк и татарские шаровары». Из этого описания видно, что Пугачев имел довольно приятную, притягательную внешность. Так говорил Гринев о нем в самом начале повести. Дальше мы видим Пугачева в совсем другом образе: «На нем был красный казацкий кафтан, обшитый галунами. Высокая соболья шапка с золотыми кистями была надвинута на его сверкающие глаза». Здесь Пугачев предстает перед нами грозным, свирепым, даже немного злым человеком. На протяжении всей повести можно увидеть, что за ним идет не маленький отряд «разбойников», а целая армия, в какой-то мере организованная, во главе со штабом и даже вооруженная несколькими пушками. В армию Пугачева идут обиженные и обездоленные со всех сторон России.
К концу повести Пугачев становится многим все более симпатичен. Он много раз Гриневу. Он дарует ему жизнь и свободу после взятия Белогорской крепости, он же освободить Марью Ивановну. Возникает даже чувство понимания и жалости к Пугачеву, когда он открывает перед Гриневым все свои тайны и переживания и рассказывает Петру калмыцкую сказку: «Однажды орел спрашивал у ворона. “Скажи, ворон-птица, отчего живешь ты на белом свете триста лет, а я всего-навсего тридцать три года?” -“Оттого, батюшка, - отвечал ему ворон, - что ты пьешь живую кровь, а я питаюсь мертвечиной”. Орел подумал: давай попробуем и мы питаться тем же... Орел клюнул раз, клюнул другой, махнул крылом и сказал ворону: “Нет, брат ворон; чем триста лет питаться падалью, лучше раз напиться живой крови, а там что Бог даст”».
К сожалению, Гринев понял эту сказку неправильно, и поэтому он не понял, что имел в виду Пугачев. Петруша относился к Пугачеву с чувством благодарности, Иван Кузьмич - с чувством презрения, Швабрин боялся Пугачева, восставшие уважали Пугачева и называли царем-батюшкой.
Итак, после прочтения «Капитанской дочки» Пугачев представляется публике противоречиво. С одной стороны, это обаятельный человек с душой, со своими чувствами и переживаниями, талантливый, смелый, умный, проницательный. Но, с другой стороны, мы видим человека, захватившего и разрушившего Белогорскую крепость и убившего много невинных людей. Кем же он был на самом деле? Этого нам уже никогда не узнать.