Объяснение:
Я гортаю сторінки щойно прочитаного роману, й у своїй уяві знову бачу одну з його героїнь — Ребекку. Вона привертала увагу кожного, хто дивився на неї. Її блискучі очі, білі, ніби перли, зуби, смаглявий відтінок обличчя, тонкі брови, що вигиналися гордовитою дугою, густі хвилі волосся — усе це не залишало чоловіків байдужими і запам’ятовувалося надовго.
Ребекка була єврейкою, представницею гнаного і зневаженого народу, а отже, не могла бути дружиною ні сакса, ні нормана. Проте багато хто в неї закохувався, адже Ребекка була не лише вродливою, а й розумною дівчиною.
Ребекка — дивовижна дівчина, і любов збагачує її внутрішній, світ. Коли вона зрозуміла, що полюбила Айвенго, проте між ними нічого не могло бути, але вона ставилася до молодого лицаря так, ніби все її життя пов’язане з його долею. Ребекка нічим не гребує, і коли просить батька підібрати покинутого на арені Айвенго, хворого, несвідомого, вона своїми руками обмиває і перев’язує йому рани. Ісаак був у розпачі, адже розумів, що Айвенго не може перебувати в будинку єврея. Але Ребекка, як завжди, промовила: «Коли язичник поранений і в нещасті, він стає братом єврея»! Але Ісаак намагався опиратися і нагадав дочці, що буде, якщо хлопець не виживе і помре під їхньою покрівлею: «нас звинуватіть в його смерті, і натовп розірве нас на шматки». Тоді Ребекка відповіла Ісааку, що вони зобов’язані до якщо він помре, відповідатимуть перед Богом і людьми.
