Отже, твір Шолом-Алейхема - це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. У дитинстві Шимек та Бузя були господарями свого світу: «наша хата — палац. Я принц. Бузя – принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки – все наше, наше, наше!». Вони були з'єднані в ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній «Пісні піснею». Але Бузя вже в дитинстві зіткнулася з жорстокістю світу: батько її втопився, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство вже у минулому, а любов втрачена: «наше подвір'я не виноградник Царя Соломона, що у «Пісні піснею». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідання ведеться від першої особи, і завдяки її особливостям – зверненням до читача та повторам – читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невгамовної печалі, – адже «початок, початок найсумнішої, кращої за найрадісніший кінець».
Символіка та поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, що тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками оздоблений квітами».
Главный смысл повести «Ася» состоит в том, что сословные предрассудки нередко становились причиной крушения искренней, взаимной любви.
Повесть «Ася» учит не поддаваться сомнениям, когда речь идет о настоящем, искреннем чувстве. Не стоит и откладывать важные дела на потом. Н.Н. решил отложить до утра свое объявление о намерении жениться на Асе и, в результате, потерял свою любовь навсегда.
В повести мне понравилась Ася. Это искренняя, жизнерадостная натура, которой интересно все в окружающем ее мире. И не ее вина, что Ася появилась на свет во времена, когда были сильны сословные предрассудки. Надуманные ограничения, которые порождались этими предрассудками привели к тому, что девушке пришлось расстаться с человеком, которого она искренне полюбила.
Объяснение:
