Принципово новим для характеристики образу героїні стає її поява в четвертій дії п’єси. Тут - вперше! - увага загострюється не на її зовнішньому вигляді, не на поведінці, а на внутрішньому світові, душевних переживаннях. Ось якою ми бачимо Елізу: “Еліза відчиняє двері й, осіяна світлом з холу, постає в дорогих прикрасах та розкішному вечірньому вбранні, в якому щойно виграла Хігінсів заклад. Підходить до каміна й вмикає світло. Видно, що вона стомлена: блідий колір обличчя, сповненого трагізму, різкр контрастує з темними очима й волоссям. Вона знімає плащ, кладе його разом із рукавичками й віялом на рояль - і мовчки опускається на лавку”.
Не викликає сумніву, що це дійсно якісно нова “з’ява” героїні. Перед глядачем постає насамперед втомлена молода дівчина, і ця людина переживає, як можна здогадатися, глибоку душевну драму. Якщо не сказати трагедію. Трагізм і печаль - ось що визначає її душевний стан, і ремарка підкреслює це. А подальші події, розмови й поведінка Хігінса й Пікерінга, їхнє зневажливе ставлення до Елізи розкривають витоки цих почуттів, цієї трагічності.
Ремарки, з до яких показано реакцію Елізи на розмову Хігінса й Пікерінга, також створюють новий для п’єси образ героїні. Ось як вона реагує на образливі для неї висловлення: “Еліза похмуро дивиться на нього - раптом підхоплюється і виходить з кімнати”; “Елізу аж пересмикує, проте чоловіки навіть не звертають на неї уваги. Вона знов опановує себе…”; “Краса Елізи набуває зловісного вигляду. Як бачимо, вона мовчить, але це мовчання приховує глибокі переживання. Почуття власної гідності, самоповага стримують Елізу від того, щоб висловити “шановним” співбесідникам все, на що вони заслуговують, і саме це передають ремарки. Водночас така поведінка - це поведінка людини, якої ми раніше не бачили. Тому що тепер в образі Елізи поєднані зовнішня досконалість і людська гідність, тактовність, людяність.
Вважаємо, що саме ця поява Елізи, її довготривале красномовне мовчання підготовлюють сприйняття її наступної розмови з Хігінсом: глядач розуміє й відчуває, що перед ним уже не шедевр” педагогічної майстерності професора та вишуканості кравця, а жива людина з глибокими душевними переживаннями, причому людина вкрай принижена. Як виявиться згодом, вона зневажена саме тим, що їй відмовлено в праві бути живою людиною, відведено роль бездушної ляльки, яка має лише виконувати те, що хоче бачити Хігінс.
“З’ява” Елізи в п’ятій дії знову-таки помітно контрастує з тим, якою ми її залишили після бурхливого з’ясування стосунків з Хігінсом: “Входить Еліза, гордовито й статечно, її обличчя випромінює привітність. Вона як ніколи панує над собою і тримається напрочуд невимушено. В руках у неї невеличкий робочий кошик. Видно, що вона почувається тут, як удома”.
Такої Елізи в п’єсі ми ще не бачили, такою героїня ще ніколи не була! І справа не лише в тому, що вона тримається “напрочуд невимушено”. Хоча і це чимало, адже досі саме “надмірна вразливість” була визначальною рисою героїні. Головним є те, що нарешті Еліза віднайшла душевний спокій і самоповагу. Зараз її зовнішня краса повністю гармонує з природністю й невимушеністю поведінки, внутрішньою культурою. Тепер ні Хігінс, ні будь-хто інший не зможуть словами чи якими-небудь “сигналами” маніпулювати цією людиною. Тому що вона зробила свій вибір, тому віднині це людина самодостатня. Віднині лише вона сама вирішуватиме, що їй робити і як їй поводитися в будь-якому випадку.
Объяснение:
20 век, послевоенное время, тогда почти каждый поэт затрагивает тему войны в своем творчестве.
Так М.А.Шолохов в романе-эпопее "Тихий Дон" подробно изображает события Гражданской войны. Главным героем произведения представлен Григорий Мелехов .
Ярко выраженной проблемой в произведении является поиск смысла жизни.
На протяжении всего романа Григорий меняет свои жизненные взгляды и позиции, тем самым находясь в постоянном поиске смысла жизни.
Свою точку зрения автор выражает в описании жизни Григория. Итогом его жизни автор указывает нам, что проведя всю жизнь в поисках лучшего можно остаться лишенным всего.
Я разделяю точку зрения писателя, ведь действительно, если постоянно искать что-то лучшее , то в итоге можно остаться ни с чем. В подтверждение этого можно привести ряд аргументов.
Так один из них, можно привести из самого произведения "Тихий Дон". " Как выжженная степь, черна стала жизнь Григория. Он лишился всего, что было дорого его сердцу". Вот к чему привели Григория его постоянные поиски смысла жизни.
Тоже самое происходит и в повседневной жизни. Наблюдая за людьми можно увидеть кто как живет и какой у этого итог. Одни живут спокойно видя смысл в том что бы жить, а другие, как Григорий пытаются что-то найти и в итоге вся жизнь уходит на поиски того ради чего жить.
Рассмотрев данную проблему можно сделать вывод, что нужно жить, а не проживать...
надеюсь понравиться
давая характеристику людмиле из поэмы «руслан и людмила», следует отметить, что она всегда была весела, резва, нежна, пока не оказалась во власти страшного чародея. тогда ее сильная душа надломилась, столкнувшись с непосильным испытанием. людмила хотела утопиться или уморить себя голодом. но не смогла, она не была малодушной. мысли об отце и муже вразумили ее. она подумала о том, какую нестерпимую боль нанесет тем, кого больше всего на свете любит.
девушка также проявила и твердость характера. она смогла постоять за себя, когда впервые увидела черномора. красавица так отчаянно завизжала, что ужасный волшебник от испуга упал и запутался в собственной бороде.
нельзя остаться равнодушным к испытаниям, выпавшим на долю главных героев. искреннего восхищения достойна людмила, которая терпеливо сносила все несчастья. ее разлучили со всеми, к кому она была привязана. но невеста руслана проявила характер, была верна своей любви, ее сердце осталось непорочным.
людмила предстает как идеальная женщина, ради которой каждый из претендентов на ее любовь стремится свершить подвиги. владимир обещает дочь в тому, кто ее найдет и вернет к отцу. но все же любовное соперничество здесь бесполезно, ведь княжна уже давно выбрала того, кто ей по сердцу.