1.битве за Доном
2.Великая Монгольская империя, начало образованию которой положил Чингисхан, имела непосредственную власть над русскими землями на протяжении относительно непродолжительного срока - около 30 лет. Государство Улус Джучи, более известное в России как Золотая Орда, стало самостоятельным уже в 1266 году, и последующие два века дань выплачивалась именно ордынским ханам. Монгольскую же империю постигла та же участь, что и большинство других империй - постепенный распад спустя полтора века после начала грандиозных завоеваний, которые привели к образованию самой большой страны в мировой истории.Распространено мнение, что монгольские правители обложили данью весь русский народ на завоеванных землях: сборщики регулярно объезжали земли, а князья лично приезжали к завоевателям чтобы, кроме всего прочего, подтвердить свое согласие на уплату дани. Однако платили дань не совсем все, и шла она не всегда к высшему монгольскому руководству. От дани было освобождено духовенство, которое великий хан всеми силами пытался подчинить интересам укрепления его власти. Часть остальной дани шла мимо монгольской казны: ее собирали "бесермены" - мусульманские купцы, которые выкупали право на сбор "ордынских тягостей" у великого хана.Зависимость русских земель от нашественников в период ее существования собственно "игом" вероятнее всего не называли. Сам этот термин в русских летописях не встречался, и впервые он был использован в стране лишь через почти два века после освобождения от Золотой Орды - в 1660-х годах в одном из вариантов Сказания о Мамаевом побоище. Самое же первое упоминание "ига" приходится на 1479 год (всего за год до "Стояния на Угре") - польский дипломат Ян Длугош пишет о "iugum barbarum". Окончательно термин утвердился в начале XIX века. Современников же событий слова "Монголо-татарское иго" скорее всего заставили бы крепко задуматься.
3.Русь
Однією з найкращих новел О’Генрі справедливо вважається новела «Останній листок». У творі захоплюють своєю чистотою та щирістю почуття самовідданості та безкорисної дружби між старим самотнім художником і молодими дівчатами.
Головні персонажі новели — Джонсі та Сью. Це молоді дівчата, які, наче сестри, поділяють разом усі свої радощі та незгоди, домівку та їжу. Їхня дружба була по-справжньому міцною, бо кожна з дівчат була готова на самопожертву заради іншої. Жилось їм дуже важко, заради грошей їм доводилося брати замовлення на малюнки, проте їхніх мізерних заробітків ледве вистачало на сплату за рахунками. Тому незвичайно важким випробуванням для дівчат стала тяжка хвороба Джонсі. Грошей на ліки у дівчат не було, як і не було можливості їх заробити. Дівчина була змушена залишитися віч-на-віч з хворобою, без до . Єдиною підтримкою для неї стала дружба Сью та старого художника Бермана.
Самотнього п’яничку Бермана пов’язувало з дівчатами щире бажання до . Він опікувався молодими художницями, бо того потребувала його душа. Не як досвідчений художник а як людина, що почуває себе самотньо, він поспішав знайти застосування своїм невитраченим батьківським почуттям. Берман щиро бажав полегшити дівчатам життя і хвилювався за них більше, ніж за самого себе. Головною мрією Бермана було створення картини, яку б визнали справжнім шедевром. Але життя закінчувалося, а мрія так і залишалася мрією.
Хвороба поступово знесилювала Джонсі, і її думки вже зверталися не на те, як одужати, а як полегшити життя своїй подрузі та старому художнику. Джонсі стала відмовлятися від їжі, бо заробляти на неї було дуже важко. Вона вже не мала сумніву, що скоро вмре і навіть намітила коли: як за вікном впаде останній листок з виноградної лози. Була пізня осінь, вітер та дощ за вікном кімнати зривав все більше і більше виноградних листків, все менше і менше надій залишалося у Джонсі на одужання.
Але останній листок витримував будь-яку негоду і не хотів злітати. Своєю стійкістю він додавав дівчині наснаги до життя. Хвороба потроху відступила, і Джонсі одужала. Та тільки набагато пізніше вона дізналася, що останній листок був не на лозі, а на протилежній стіні. Намалював його старий Берман, який не хотів, щоб надія залишала дівчину.
Невдовзі Берман помер від запалення легень, адже малював листок під проливною зливою, але помер з почуттям, що його життя не пройшло марно, що він все ж таки встиг намалювати справжній шедевр — останній листок на стіні, який врятував життя юній дівчині. І нехай цей шедевр був не такий, як зазвичай, але він став значніший, ніж усі шедеври людства, разом узяті.
Объяснение:
В начале Маша мне не понравилась.Она была не красивая,застенчивая.Ну после дуэли с Швабриным о которой я не сожалею я полюбил Машу.Не просто так,а Всем Сердцем.
Я вижу её добрые черты,хороший характер и замечательное сердце.Она ухаживала за мной когда я болел.Я этого некогда не забуду.