Личная драма поэта – как бы крупица всенародного горя. Кольцов редко пишет о счастливой любви. Любовь его героев, как правило, несчастная; не случайны и сетования на «судьбу злую», «судьбу мачеху», «горькую долю» («или доля моя сиротой родилась?»). Печальна любовь молодой девушки («Люди добрые, скажите», «Кольцо», «Молодая жница»), несчастной молодой женщины, насильно выданной замуж («Ах, зачем меня силой выдали...»). Им судьба не приносит ни радости, ни даже малейшей надежды. Горюет о своей любви и добрый молодец («Терем», «Песня», «Ты не пой, соловей»). В 1834 г. Кольцов пишет «Не шуми ты, рожь» – в эту песню, Кольцов, по его собственным словам «всю душу свою вылил».
Розмірковуючи про свої твори, шолом-алейхем писав, що сприймає слово "роман" і як художній твір, і як історію кохання. у "пісні над піснями", як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. роман шолом-алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. "юнацький роман" шолом-алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності. перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні шимека і бузі. але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. батько шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну. твір шолом-алейхема має підзаголовок "юнацький роман", адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. у "пісні над піснями" шолом-алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. у фіналі шолом-алейхем називає свій твір "істинним, скорботним романом": кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки. отже, твір шолом-алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. у дитинстві шимек і бузя були господарями свого світу: "наш дім — палац. я — принц. бузя — це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше! ". вони були з'єднані у ньому, як закохані соломон та суламіт у біблійній "пісні над піснями". але бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її. шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: "наш двір уже не виноградник царя соломона, що в "пісні над піснями". колоди і вже не кедри і гора, що за синагогою, вже не гора куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із "пісні над піснями"? ". навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання. оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже "початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець". символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь шимека "великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний". роман пройнятий не лише символікою біблійної "пісні над піснями", але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із "тисячі й однієї ночі", які шимек розповідає бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. образ сонця, як і біблійний образ суламіти, пов'язаний із героїнею роману: "хмаринка майнула по її прекрасному личку. і мені здається, ніби сонце раптово перестала плакати, і вже ожило. сонце сяяло, як і раніше". образ бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну суламіт. мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже "початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець". які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам'яті. ліричний роман шолом-алейхема — один із найпоєтичніших творів єврейської літератури. "пісня над піснями" написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.
Мать васи умерла, когда ему было шесть лет. с этого времени мальчик чувствовал постоянное одиночество. отец слишком любил мать, когда она была жива, и не замечал мальчика из-за своего счастья. после смерти жены горе мужчины было таким глубоким, что он замкнулся в себе. вася чувствовал горе от того, что умерла мама; ужас одиночества углублялся, потому что отец отворачивался от сына “с досадой и болью”. все считали васю бродягой и негодным мальчишкой, и отец тоже привык к этой мысли. герой “не встречал и ласки” дома, но не только это заставляло его уходить по утрам из дому: в нём жила жажда познания, общения, добра. он не мог примириться с затхлой жизнью городка: “мне всё казалось, что где-то там, в этом большом и неведомом свете, за старою оградою сада, я найду что-то; казалось, что я должен что-то сделать и могу что-то сделать, но только не знал, что именно”. повесть названа «в дурном обществе» , потому что в ней рассказывается о сыне судьи, который подружился с нищими детьми. “дурным обществом” называет компанию пана тыбурция не сам мальчик, а старый януш, который был когда-то одним из мелких графских служащих. рассказ ведётся от имени васи, поэтому прямого описания васи нет в повести. вася был смелый мальчик, честный, добрый, он умел держать слово. в тот год, когда произошла эта , ему было семь или восемь лет. валеку было около девяти лет. он был больше васи, “худой и тонкий, как тростинка. одет он был в грязной рубашонке, руки держал в карманах узких и коротких штанишек. тёмные курчавые волосы лохматились над чёрными задумчивыми глазами”. валек вёл себя солидно и внушал васе уважение “своими манерами взрослого человека”. маруся, сестра валека, была худенькая маленькая девочка четырёх лет. “это было бледное, крошечное создание, напоминавшее цветок, выросший без лучей солнца, — пишет короленко в главе «знакомство продолжается» . — несмотря на свои четыре года, она ходила ещё плохо, неуверенно ступая кривыми ножками и шатаясь, как былинка; руки её были тонки и прозрачны; головка покачивалась на тонкой шее, как головка полевого ” вася сравнивал марусю со своей сестрой соней, которой тоже было четыре года: “ соня была кругла, как пышка, и , как мячик. она так резво бегала, когда, бывало, разыграется, так звонко смеялась, на ней всегда были такие красивые платья, и в тёмные косы ей каждый день горничная вплетала алую ленту”. соня росла в достатке, за ней ухаживала горничная. маруся росла в нищете и часто бывала голодна. за ней ухаживал брат валек. после знакомства с валеком и марусей вася чувствовал радость от новой дружбы. ему нравилось беседовать с валеком и приносить подарки марусе. но по ночам у него сжималось сердце от боли сожаления, когда мальчик думал о сером камне, который высасывает из маруси жизнь. вася полюбил валека и марусю, скучал по ним, когда не мог прийти к ним на гору. не видеть друзей стало для него большим лишением. когда валек сказал васе прямо, что они нищие и им приходится воровать, чтобы не умереть с голоду, вася ушёл домой и горько плакал от чувства глубокого горя. его любовь к друзьям не стала меньше, но к ней примешалась “острая струя сожаления, доходившая до сердечной боли”. характер васи и его отношение к жизни после встречи с валеком и марусей сильно изменились. вася научился проявлять терпение. когда маруся не могла бегать и играть, вася терпеливо сидел с ней рядом и приносил цветы. в характере мальчика проявилось сострадание и умение смягчать чужую боль. он почувствовал глубину социальных различий и понял, что люди не всегда совершают плохие поступки (например, воруют) потому, что хотят этого. вася увидел сложность жизни, начал задумываться над понятиями справедливости, верности и человеческой любви. изменения, произошедшие с васей, повернули его к людям, из бродяги превратили в доброго и сострадательного человека”.
