Объяснение:
Китайська поезія — одна з найдавніших на землі. З’явившись у другому тисячолітті до нашої ери, вона проіснувала, зовні мало змінюючись, аж до початку XX століття. Зрозуміло, що така поезія не може бути простою, легкою для розуміння. Вона вимагає підготовленого читача. І такий читач упродовж більш ніж трьох тисячоліть у китайської поезії був. Класична китайська освіта передбачала знання традиційної культури, причому найголовніші тексти вимагалося заучувати напам’ять. Уміння складати вірші входило до програми державних випробувань на отримання чиновницької посади. Таким чином, поет в середньовічному Китаї звертався до читача, який легко орієнтувався не лише в тонкощах віршування, а й у етів. Найвизначніші серед них Лі Бо (701—762) і Ду Фу (712 —770).
У Китаї здавна існувало уявлення про дві основи світу, що змінюють одна одну в ході його розвитку, — темну, нічну, таємничу основу Іиь і світлу, денну, сонячну основу Ян. Якщо перенести значення цих понять на Лі Бо і Ду Фу, то у віршах першого можна побачити неясне нічне мерехтіння (Інь), а в рядках іншого — яскраве сонячне світло (Ян). За світоглядом Лі Бо — прихильник даосизму, вчення, заснованого на культі природності. Даоси вважали, що людина — це насамперед істота природна, тому вона не повинна порушувати законів («Дао» — «шлях усього сущого»), якому підкоряється навколишній світ квітів, дерев, трав і каменів. Лі Бо, звичайно ж, добре знав ці секрети, адже він з юності подовгу жив у гірських монастирях, навчаючись у мопахів-наставпиків. За словами поета, йому вдавалося досягти стану такої єдності із природою, що навіть птахи й звірі переставали його боятися. Лі Бо займався вивченням властивостей цілющих трав і осягав даоське мистецтво «продовження життя»: певну дієту, дихальні вправи тощо.
Хоча під впливом старшого друга Ду Фу й захоплювався даосизмом, він до кінця днів залишився переважно конфуціанцем. Для прихильників навчання Копфуція, філософа VI — V ст. до н. е., людина — насамперед істота суспільна, тому конфуціанці давали настанови, як жити в суспільстві, родині, державі, як розумно й гармонійно влаштувати своє життя. Одне з найголовніших понять у конфуціанстві — «любов до людини» (китайською «жень»), Конфуцій виразив її значення майже тими ж словами, що й філософи Давньої Греції: не роби іншим того, чого не бажаєш для себе. Китайський філософ вірив, що в людині переважає добро, був упевнений, що порушення рівноваги між добром і злом здатне викликати посуху, повені й інші природні нещастя. Саме доброта й любов стали основою конфуціанских переконань Ду Фу, який присвятив їм і своє життя, і свою поезію.
Китайське слово «вірші» («ши») походить від назви однієї з найдавніших поетичних пам’яток — «Книги пісень» («Ши цзин»), і, таким чином, воно ніби освячене авторитетом багатовікової традиції. Поряд з «віршами старої форми» таиські поети активно освоювали «сучасну фор-му вірша», яка вимагала дотримання строгих правил римування, параде лізму (середні рядки вірша ніби дзеркально відображали один одного), чергування тонів (в китайській мові кожен ієрогліф вимовляється певним тоном — рівним, падаючим або висхідним, і теоретики «сучасної форми» закликали поетів підбирати слова з таким розрахунком, щоб у рядку виникав закінчений музичний малюнок і вірші немов би співалися на задану мелодію).
Обидва поети майстерно володіли «сучасною формою вірша»,— їхні відточені чотиривірші й восьмивірші своєю завершеністю й строгою впорядкованістю всіх елементів не поступаються знаменитому італійському сонету.
В імператорських палацах середньовічного Китаю були секретні комори, у яких зберігалися давні скарби, рідкісні й незвичайні речі. Поезію Лі Бо і Ду Фу теж можна порівняти з такою скарбницею, але не секретною, а відкритою для всіх. Були часи, коли Лі Бо і Ду Фу читали тільки на батьківщині, а тепер завдяки численним перекладам їхні вірші відомі в усьому світі. Лі Бо і Ду Фу порівнюють із Шекспіром, Петраркою, Тют-чевим. Тичиною. їхню поезію вважають надбанням світової культури.
В стране, где жил мудрый доктор Гаспар Арнери, владыками были жестокие злые Три Толстяка. Как-то раз он стал свидетелем бунта людей против власти Трёх Толстяков. У себя дома Гаспар Арнери встретил гимнаста Тибула, который вылез из камина.
У Толстяков нет наследника, поэтому они подумывают передать власть мальчику Тутти. У него есть любимая кукла, которая сломалась во время бунта. Только доктор Гаспар знает, как ее починить.
Слуги находят доктора и приказывают ему чинить куклу, но доктор не успевает сделать этого за ночь, поэтому он отправляется во Дворец. По дороге он потерял куклу, но нашел ее двойника - живую девочку Суок. Доктор возвращает куклу (на самом деле девочку) во Дворец.
Суок проникает туда, где Толстяки держат пленников. Она освобождает оружейника Просперо. Оружейник сбегает, а Суок поймали гвардейцы. Толстяки отдают девочку на растерзание тиграм, но вместо девочки оказывается кукла.
Восстание против Толстяков продолжается и заканчивается успешно. Суок оказывается родной сестрой Тутти. Он остается жить во Дворце, а Суок отправляется в путешествие с бродячим цирком.
Объяснение:
Не баньте если не правильно, я просто хочу человеку
