Відповідь:
от держи Любов — найпрекрасніше почуття, яке тільки може народитися в серці людини. Воно супроводжує нас завжди. Любов — це початок усього: із любові народжується нове життя, у пестощах світлих променів материнської ласки зростає нова людина, а від її тепла, отриманого у дитинстві, у серці дорослої людини формується почуття з почуттів, найчарівніший прояв любові — кохання. І це почуття знову і знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Любов різна: це і велике кохання, це і зв'язок між матір'ю та дитиною, це й ніжна любов до рідного краю, до того, що має в нашому житті велике значення, і навіть до маленьких, але близьких нашому серцю дрібниць. У всіх своїх проявах вона має над нами таку велику владу, що ми не здатні протистояти їй. Саме любов надихає людину на прекрасне, робить її доброю, лагідною і чарівною.
В усі часи це прекрасне безсмертне почуття оспівували видатні майстри слова: Петрарка, Шекспір, Пушкін, Єсенін, Блок, Франко, Леся Українка, Володимир Сосюра, Дмитро Павличко, Ліна Костенко. Не обминув цю тему і Василь Симоненко. У своїй поезії "Ну скажи — хіба не фантастично..." він проголосив вічність любові:
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе...
Кохання змінює людину. У душі розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну її клітину, робить її легенькою-легенькою... І тоді людина відривається від землі і летить, летить у блакиті неба, поміж хмар, до далекого таємничого сяйва зірок, назустріч великому почуттю:
І чудно, і дивно якось
Відчути, що поруч ти,
Що в серці тривога й м'якість,
На серці — думок бинти.
("І чудно, і дивно якось...")
Усім відомо, що краса врятує світ. Саме краса надзвичайного почуття — любові — утверджує в людині людське, вивищує нас над злом. Доки існуватиме це почуття, доти в світі пануватиме гармонія, єдність, лад. Кохання дарує нам багато радості, щастя, світла, тепла, і ніхто не в силі від нього відмовитися, не прийняти його:
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?
("Вона прийшла")
Любов наповнює нас новими силами, думками, стає сенсом життя ї ще більше підсилює прагнення жити, але жити не тільки заради себе, жити для когось:
Дні і ночі думать про тебе,
Виглядати тебе щомить —
Лиш для цього, їй Богу, треба,
Тричі треба на світі жить!
Життя прекрасне, коли кохаєш і коли кохають тебе. Та світ, на жаль, не ідеальний. Неможливо керувати почуттями, не завжди на кохання відповідають взаємністю:
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
("Є в коханні і будні, і свята...")
Так буває, що ті, кого ми любимо, не розуміють нас, завдають багато страждань. Біль пронизує нас наскрізь, а іноді вбиває бажання жити; але згодом усе минає, бо, як говорять, час лікує. І ми знову закохуємося, знову поринаємо у життя, наповнене дивовижними злетами душі поза рамками реальності. Як чудово було б, якщо б усі, кого ми любимо, змогли пережити неповторність цих почуттів. Тому Василь Симоненко говорить:
Я б побажав тобі когось любити,
Як я тебе люблю.
Я вважаю, що одним із найважливіших, найсильніших почуттів у житті людини є любов до рідної землі. Людина не може бути повністю щасливою, якщо вона не там, де народилася, де зростала, де вперше пізнала світ:
Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.
Де б людина не жила, що б не робила, вона постійно думає про Батьківщину, живе заради неї:
Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.
("Земле рідна! Мозок мій світліє...")
Сила любові — це сила самої природи. Як добро перемагає зло, так і вона перемагає ненависть. Перед цим почуттям стають безсилими і кривда, і хвороба, і біль. Любов рятує нас у безвісті життя. Не буває людини щасливішої за ту, котрій доля подарувала велич, красу і силу цього почуття. Любов — це справжнє, добре, відкрите почуття, тому ми повинні зберігати наші душі чистими, щоб, коли воно несподівано пас охопить, ми могли б сказати, як і Василь Симоненко скажу долі, що ти є,
Бо ж я могла Тебе і не зустріти.
Нехай мені святе ім'я Твоє
Допомагає і в сльоту горіти.
Детальніше - на -
Пояснення:
Чему учат сказки? Жизни. Сказки в увлекательной форме рассказывают о добре и зле. Они внушают, что ничто даром не дается. Но доброе дело и сердце будут вознаграждены, а зло наказано.
Впрочем, явного зла в "Сказке об одном зернышке" не было. Ну ходили братья бесцельно по степи, долю свою искали. Одному повезло. целый мешок золота нашел, второй - саблю. А младший - лишь одно зернышко и сумел отыскать. Вот тут-то пути братьев, как это часто бывает, и разошлись.
Много труда пришлось младшему приложить, чтобы из одного зернышка хлеба получить хлеба, достаточного для прокормки семи городов и семи сел, построенных внуками. Но все же достиг к старости того, о чем братьям в степи сказал. А у них-то жизни как раз не задались, не сумели найденным добром распорядиться. Один был жаден, другой - задирист.
Вот так и мы свою жизнь строить не умеем растрачиваем, подобно старшим братьям, природные таланты, не те цели ставим, не теми путями идем.
А сказка учит радоваться малому, терпеть, не бояться рисковать, закапывая единственное зернышко в землю, и развивать природные таланты на пользу людям. Не купить и не покорить семь сел и городов, а прокормить - вот в чем дело! Делиться плодами своего труда и дарования.
Еще сказка учить прощать и быть снисходительными к тем, кто не преуспел. Сказка - ложь, да в ней намек: жизнь прожить - не поле перейти.
