з великим жалем перегортаю останню сторінку неймовірного оповідання відомого американського письменника Г. Уеллса «Чарівна крамниця» і опиняюся у зовсім іншому, реальному, буденному і не такому цікавому світі. Читаючи твір, я майже годину насолоджувалася дивовижним, радісним, чистим почуттям, адже я знаходилися у світі чарівної казки, від якої не хотілося відриватися і повертатися до повсякденних проблем. На превеликий жаль, мій світ зовсім не схожий на той казковий і дивовижний, в якому жив головний герой оповідання - маленький Джип.
У «Чарівній крамниці» мене все цікавило, чарувало і вабило: і чарівні дзеркала, і найнезвичайніший у світі капелюх, і порцелянова рука з колодою чарівних карт, і продавець крамниці, який з дивовижною спритністю діставав з рота і з-за вух кришталеві кульки. А які чудові іграшки були в цій лавці! Це й чарівні потяги, які рухалися без пружин і пари, і стійкі олов’яні солдатики, і коник-гойдалка, і чудова лялька, яка плакала і промовляла: «Яйце є — яйця немає». Все це — світ чарівної незабутньої казки, неповторний світ дитинства, у якому я опинилася завдяки неперевершеному таланту Г. Уеллса.
Автор оповідання якось зазначив: «Право називатися справжнім письменником має лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий». І він мав рацію, адже своїм прекрасним оповіданням він вчив читачів розуміти, любити і шанувати людей, бачити в них прекрасне в навколишньому світі, бути безпосередніми і людяними. Нарешті, він вчив мріяти і вірити в диво, вчив сподіватися і не втрачати надію, що світ стане гуманнішим, прекраснішим, досконалішим, а головне — добрішим.
І хоч час дитинства дуже швидкоплинний, проте у подальшому житті саме він стає нам духовною опорою. І я ще раз переконалася у цьому, з задоволенням читаючи оповідання Г. Уеллса «Чарівна крамниця».
Я дочитала останню сторінку, згорнула книжку, але я впевнена, що на цьому моє знайомство з письменником не закінчиться. Я хочу і буду відкривати світ пригод і фантастики в інших творах Г. У., адже зустріч з одним з найулюбленіших моїх письменників для мене завжди — свято і радість.
В произведении используются сложные метафоры: навстречу северной Авроры — навстречу зимнему утру, звездою севера — так автор называет свою подругу самой прекрасной девушкой.
Текст богат олицетворениями. Вьюга может «злиться», а мгла «носиться» — так автор описывает снежную бурю, которая была вечером.
Для более глубокого образа автор активно использует различные эпитеты:
чудесный день
прелестный друг
на мутном небе
тучи мрачные
голубыми небесами
В произведении приводятся сравнения:
звездою севера — автор сравнивает свою возлюбленную со звездой, то есть самой яркой и красивой из всех.
луна, как бледное пятно.
Стихотворение Александра Сергеевича Пушкина «Зимнее утро» произвело на меня сильное впечатление. Читая его, я сразу погружаюсь в события, описываемые автором. Будто вокруг меня прекрасные снежные равнины, которые блестят на солнце, темнеющий вдалеке лес, покрытые инеем ели и замерзшая река. Я не просто представляю эту красоту, а ощущаю ее. Кажется, что щеки начинает щипать от мороза, а глаза щурятся от снежного блеска. В стихотворении присутствует описание суровой зимы. Я думаю, так автор хочет показать, что после ненастья всегда бывает ясный день. В произведении преобладают радостные настроения, которые невольно передаются каждому, кто прочтет эти строки. Прогулка в санях, которую описывает Пушкин в самом конце стихотворения, является символом свободы, радости и раздолья. Эти ощущения очень заразительны, и они передаются каждому читателю.
Птица как символ дружбы: ласточка