Період "Трьох літ" характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші "Три літа" (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує "розбитеє серце ядом сатири". Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т. Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.
Поема "Кавказ" написана саме в період "Трьох літ" (1845 рік) і присвячена близькому другові Т. Шевченка Якову де Бальмену, художнику, який загинув на Кавказі у війні з горцями. Це була несправедлива війна, яку вів уряд царської Росії, прагнучи поневолити народи Кавказу. Війна забрала у Шевченка й близького друга, який став невинною жертвою. Описуючи ці події, поет захоплюється мужнім народом Кавказу, що прагнув зберегти свою незалежність, бути вільним. Розпочинається твір символічною картиною. На тлі Кавказьких гір Шевченко змальовує Прометея, прикутого до скелі; щодня орел мучить титана, розбиває його серце, але "воно знову оживає і сміється знову". Образ Прометея взятий із давньогрецької міфології, він осмислювався багатьма письменниками. У Шевченка Прометей — це символ нескореного народу, уособлення прагнень народів Кавказу до свободи та відстоювання незалежного мирного життя: "Не вмирає душа наша, Не вмирає воля".
Имя Митрофан переводится как подобный матери, похожий на мать. Ему было шестнадцать лет, он должен уже был идти на службу в пятнадцать лет, но госпожа Простокова не хотела разлучаться с сыном.
У него не было цели в жизни, он не думал а будущем и об учебе, и целыми днями Митрофанушка гонял голубей. Он был не трудолюбивым, а был очень ленив. Он никогда не перетруждал себя. Ведь из избалованного сыночка Митрофани превращается в жестокого человека, предателя. Он предает свою мать, когда узнает, что она уже не хозяйка в доме. Он показывает свое действительное отношение к ней. Мне кажется, худшего наказания, даже такой, как Простакова, и быть не может. Госпожа Простакова говорит, что без наук люди живут и жили.
Няня Еремеевна, которая как могла воспитала Митрофанушку, терпела все оскорбления, но после всего этого Митрофан хотел, чтобы она его защищала от всех.
А мать, которой он постоянно жаловался на няню и своих учителей, всегда ругалась и не платила ей, думая, что няня и так обязана ей за то, что ее кормят и она живет с ними. К своим учителям, из которых только учитель арифметики старался передавать свои знания Митрофану, он относился с пренебрежением.
Отца Митрофан вообще не замечает, потому что тот ему ни в чем не
Митрофанушка очень капризный и беспечный ребенок, он глуп и невежлив, не задумывается о своем будущем и о людях.
Я считаю что, такие люди, как Митрофанушка, не знают, что такое счастье, так как они об этом даже не задумываются, поэтому они не могут быть счастливы.
