1. Розповідь діда Дем’яна про ключі, що є у сонця, якими воно «відімкне землю». Незадоволення матері поведінкою Михайлика. Бабуся і внук у церкві. Сприйняття Михайликом картини Страшного суду під час перебування в церкві. Розмова Михайлика з дядьком Себастіяном. Розповідь про життя дядьки Миколи. Читання дядькою Миколою листа від батька, в якому сповіщалося, що він живий і здоровий, передавав низький уклін усім родичам. Михайлик з дозволу матері вирушає на прогулянку до лісу. До нього залучається і Петро. 2. Михайлик дуже любив читати. Чого він тільки не перечитав! Щоб йому ніхто не заважав, хлопець читав поночі. Саме у цей час Михайлику уявлялася нечиста сила. Одного разу він нею так захопився, що скрикнув, і тим самим побудив всіх. З цього часу мати ховала від сина каганець. Багато книг було у Юхрима Бабенка. Він погодився дати Михайлику почитати «Пригоди Тома Сойєра» за умови, що той принесе йому чотири склянки гарбузового насіння. Хлопець потайки від мами бере його. Зустрівши жебраків, Михайлик половину цього насіння віддає маленькому хлопцю. Замість «Пригод…» Михайлик отримує від Юхрима Бабенка для читання казки, бо той приніс йому тільки дві склянки насіння. Дід зробив для онука вітряк. Мати висловлює подяку сину від жінки-жебрачки за насіння, увагу і доброту. 3. Початок літа. Михайлик вирушає до Якимівської загорожі нарвати черешень (це йому порадила Мар’яна) і попасти Обмінну. (Дід Дем’ян розповів, як він з дядьком Трохимом замість коня купив коняку, через що розсмішив усю родину.) Зустріч Михайлика з Любою, яка відкрила для хлопця таємниці природної краси. Родина була задоволена тим, що Михайлик приніс черешень. Михайлик вирушає з дідом на рибалку. 4. Михайлику дуже хотілося віднайти книгу для читання. Він звертається до Мар’яни, щоб та до йому в цьому. Дівчина приводить хлопця до попа, який дає для читання книгу «Космографія». Михайлик намагається осмислити її, але йому це складно, оскільки книга має багато незрозумілих термінів, понять. Поп навмисно дав хлопцю таку книгу. Ніхто на селі Михайлику не міг розтлумачити її зміст. Тільки дядько Себастіян сказав: «…це книга про небо» — і порадив повернути цю книгу попу. 5. Рано-вранці дід розбудив Михайлика, щоб внук йшов випасати Обмінну до лісу. В лісі хлопчик назбирав багато грибів, переважно красноголовців. Юхрим Бабенко хотів у Михайлика виміняти гриби на «Пригоди Тома Сойєра», але хлопець не погодився. Після обіду юний читач іде до попа, який дав хлопцю іншої книги — «Тарас Бульба». Ця книга дуже вразила Михайлика. Ввечері хлопець пішов до комнезаму. Дядько Себастьян подякував Михайлику за гриби, подарував йому цукерок. Між ними відбулася розмова про можливе щасливе майбутнє життя. Михайлик, будучи вже дорослим, завжди з великою вдячністю згадував дядька Себастіяна. 6. Михайлик щовечора полюбляв відвідувати дядька Себастіяна. Одного разу до комнезама заявився Порфирій, який був у банді. Він висловив бажання повернутися додому і розпочати нове та чесне життя. Дядько Себастіян довіряє Порфирію, але це не подобається Юхриму Бабенку. Юхрим починає писати проти неправомірних дій комбіда скарги до газети, у повіт, губернію і столицю. До села приїздить комісія, яка здійснює перевірку щодо скарг, але злочину в цьому не виявляє. Один з червоноармійців наголосив на необхідності вчитися Михайлику. Повернувшись додому, подорожуючі вирішили не будити родину і заночувати у клуні на сіні. Дідусь ночував на вулиці, прилігши на лаві біля бабусиного вікна. В результаті — захворів і помер. Незабаром бабуся, страждаючи за дідусем, теж померла. 8. Михайлик дуже переживає через смерть старих. Люба і матір заспокоювали його ПоверненняПанаса Дем’яновича додому, син не зразу пізнає батька. Тато веде сина до школи. Після невеликого екзамену вчитель Настя Василівна записала Михайлика до другого класу школи. Оскільки у хлопця не було чобіт, батько носив на руках сина до школи. Незабаром Панас Дем’янович купує сину бублика з маком та чоботи. 9. На селі з’явилося оголошення про проведення театральної вистави у приміщенні школи. Глядачам дозволялось отримати квиток за плату натуральними продуктами, якщо у них немає грошей. Після невдалої спроби Михайлика «зайцем» потрапити до театру, йому допомагає дядько Себастіян. Відвідавши спектакль, Михайлик вирішує сам написати п’єсу. Під час роботи над твором виникали труднощі щодо слів дівчини про любов. Мар’яна прощається з родиною Стельмахів, бо від’їжджає з любим козаком. Михайлик з Любою, взявшись за руки, йдуть до школи, а над ними летять гуси-лебед
Образ города в поэме складывается из описания улиц, домов, интерьеров гостиниц, трактиров и описания нравов, характеров, образа жизни персонажей литературного сочинения.
О городе многие узнали из разговоров о нем, путем сравнения его с другими городами, а самое главное - по населяющим его людям.
Поэма (ее композиция) выстроена таким образом, что начинается она с приезда в город N нового лица, некоего Чичикова. Название города умышленно не уточняется. Это дает писателю возможность более глубокого развития идеи типичности всех губернских городов России того времени.
Жизнь в таких городах течет по заранее заведенному графику. Каждый день начинается с визитов к чиновникам: «поутру ранее даже того времени, которое назначено в городе N для визитов...». Вечера тоже проходили по уже сложившимся традициям. Впрочем, как замечает Гоголь: «В переулках и закоулках, неразлучных с этим временем во всех городах, где много солдат, извозчиков, работников и особенного рода существ в виде дам в красных шляпах и башмаках без чулок, которые как летучие мыши, шныряют по перекресткам».
Что касается разговоров в переулках, то это были «...те слова, которые вдруг обдадут, как варом, какого-нибудь замечтавшегося двадцатилетнего юношу». Как заведено в губернских городах, гостиницы в городе N были с тараканами, кирпичные дома все выкрашены в серый, трактиры напоминали «русские избы в несколько большем размере». Как ни странно, в трактирах на полочках стояли образа, за которыми лежали фарфоровые вызолоченные яички. Однако в порядке вещей и то, что «зеркало показывает вместо двух четыре глаза, а вместо лица какую-то лепешку». Первое понимание, представление о городе мы получаем именно из впечатлений о нем самого Чичикова.
He остался безразличным и город к Чичикову. Как известно, слухи и сплетни очень быстро распространяются. К тому же жители таких городков любят подолгу обсуждать какие-нибудь новости, ведь в уездном городке они случаются так редко: «словом, пошли толки, толки, и весь город говорил про мертвые души и губернаторскую дочку, про Чичикова и мертвые души, про губернаторскую дочку и Чичикова, и все что ни есть поднялось, как вихорь взметнулся дотоле, казалось, дремавший город!». К тому же «ко всему этому присоединились многие объяснения и поправки по мере того, как слухи проникали наконец в самые глухие переулки».
Что же еще не упомянуто об основных характеристиках подобного уездного города? Отношение жителей этого города к москвичам и петербуржцам. Из вопросов жителей о столицах видно, что они имеют о них маленькое представление. Складывается впечатление, что в понимании жителей города N Петербург и Москва - «сказочные» города.
Весьма немаловажным фактом в понимании, представлении города является описание его чиновников. Этот небольшой уездный город вместил в себя все «виды» чиновников. Здесь собрались и лживые добродетели, и любители пошутить, и расточители казны, и грубияны. Ho всех их объединяет одно общее качество. Все они выполняют одну «важную» функцию городского аппарата власти. Они носят название чиновников. Это их основная обязанность. Для такого рода высокопоставленных людей того времени образ жизни определялся игрою в карты, наживой и широким кругом знакомств. Предполагаемые их действия в области своих чиновничьих обязанностей - служба во благо государства -были для их умов чем-то далеким и неосмысленным.
Удивительное мастерство автора проявляется в поэме «Мертвые души». Автору превосходно удается выразить лживую жизнь городков N несколькими предложениями, метко подчеркивающими тот факт, что зачастую развалившийся аппарат городской системы и заурядная жизнь этого города прикрываются преподносимым его обитателями образом маленького, уютного и очаровательного уездного городка.
Гомункулус , по представлениям средневековых алхимиков, существо, подобное маленькому человеку, которое можно получить искусственно (в пробирке). Для создания такого человечка требовалось использование мандрагоры. Корень должен был быть сорван на рассвете, затем его надо было вымыть и "напитывать" молоком и медом. В некоторых предписаниях говорилось что вместо молока надо использовать кровь. После чего этот корень полностью разовьется в миниатюрного человека, который сможет охранять и защищать его владельца.
