і
твет:
.
еликий хірург М. Пирогов, кардіологи М. Амосов і Л. Мала, офтальмолог С. Федоров. Хіба вони не творили своїми руками чудеса, повертаючи життя і здоров'я іноді безнадійно хворим людям? Не шкодуючи себе, віддавали всі свої знання, сили, вміння і талант людям? Все їх життя було справжнім подвигом, до останніх днСго прагнути.
Ассоль і Артур Грей - головні герої повісті-казки «Червоні вітрила», перетворюють красиву мрію в реальність. Дитинство Ассоль було важким і безрадісним. Невдовзі після народження Ассоль її мати застудилася і померла, а батько - моряк Лонгрен змушений був залишити службу і присвятити всього себе доньці. На життя він заробляв тим, що робив іграшкові моделі човнів, вітрильників, катерів. Заробіток був невеликий, але їм з дочкою вистачало. Однак відносини Лонгрена з сусідами та іншими жителями Каперни були складними. Його не просто не любили - його ненавиділи, цуралися, зневажали, і це їх відношення перейшло і на Ассоль. Жителі Каперни не могли зрозуміти і пробачити Лонгерна, який не захотів до в потрібний час крамарю Меннерсу, що став винуватцем смерті його дружини. Жителі Каперни, «не вміли любити», не змогли зрозуміти Лонгрена. Ненавидячи батька, вони стали ненавидіти і дочка. Ассоль росла наодинці, не маючи подруг і друзів. Справжньою радістю для неї було спілкування з батьком. Вона любила подовгу розмовляти з ним, допомагала йому в усьому. За характером Ассоль була спокійною, врівноваженою, трохи романтичною дівчинкою. Одного разу, коли вона відносила іграшки крамаря в місто, Ассоль зустрілася зі казкарем Еглем, який розповів їй чудову казку про білого корабля з червоними вітрилами. На цьому кораблі припливе прекрасний, хоробрий принц і відвезе її в свою казкову країну. Добра, наївна дівчинка повірила казкарю і батькові, який не став переконувати її у зворотному: «багато адже доведеться в майбутньому побачити їй не червоних, а хижих та брудних вітрил; здаля - білих і ошатних, а зблизька - нахабних і подертих».
.
Корабель стояв на рейді, неподалік від маяка, а капітан Грей вийшов прогулятися на берег і, гуляючи, побачив прекрасну сплячу дівчину, краса якої потрясла його. Надівши їй на палець дороге старовинне кільце, він відправився в порт розпитати про незнайомку. І незабаром в одному з трактирів дізнався історію Ассоль. Артур Грей був за натурою романтиком. Любив все незвичайне і прекрасне, любив дива і часто говорив, що чудеса треба робити своїми руками. Випадкова зустріч із Ассоль стала вирішальною в його долі. Артур Грей вирішив перетворити свій вітрильник «Секрет» в здійснену мрію Ассоль, подарувати їй диво, зроблене своїми руками. Так ожила в Каперні чудова казка. На горизонті показався білий корабель з червоними вітрилами. У човні, що відокремився від парусника, стояв Артур Грей, той самий казковий принц, яким уявляла його собі Ассоль. А вона, радісна і щаслива, прямо з хвиль ступила на палубу парусника своєї мрії. Наступного дня корабель разом з Ассоль і Грей відпливав з Каперни під звуки вI злом, в те, що казка може стати дійсністю.)
1. Дитинство Ассоль і її прекрасна мрія про диво. (Дитинство дівчинки з маленького приморського села Каперни було важким і безрадісним. Вона росла без матері, не маючи подруг і друзів, в оточенні злобних людей, що не вміли співати пісень і розповідати казок. Батько Ассоль, залишивши службу на кораблі, заробляв на життя виготовленням різних іграшок: човнів, вітрильників, катерів.)
4. Артур Грей - мрійник і фантазер. (Він «народився з живою душею», яка вміє відчувати чужий біль, співпереживати людям. У багатому батьківському домі Артур відчуває себе незатишно і самотньо. Тонка натура, він був схильний до мрій і фантазій, подорожей і пригод.)
5. Мрія Артура Грея про море. (Артур мріяв стати капітаном. На вибір його життєвого шляху зробили вплив книги про море і подорожі, картинка, яка зображала корабель, яка висіла в бібліотеці батька.)
6. Хотіти - значить могти. (Втікши з дому, Артур влаштувався юнгою на корабель. Самостійність і цілеспрямованість, наполегливість і терпіння, а також вірність мрії до йому: він досконало оволодів нелегким ремеслом моряка. Незабаром він став господарем і капітаном трищоглового судна «Секрет».)
7. Випадкова зустріч капітана Грея з Ассоль. (Одного разу парусник «Секрет» пристав до берегів Каперни. Грей, вийшовши прогулятися, побачив сплячу в чагарнику Ассоль і був вражений її дивною красою. Йдучи, він надів на її палець дороге старовинне кільце.)
8. «Червоні Паруса» з мрії Ассоль. (Намагаючись побільше розвідати про дівчину, Артур Грей дізнається від місцевих жителів про неї і її чудесної мрії.)
9. Чудеса, створені своїми руками. (Капітан Грей, як і Ассоль, любив все незвичайне і прекрасне і бачив справжнє щастя в тому, щоб своїми руками робити чудеса . Вирішивши подарувати Ассоль диво, він перетворює «Секрет» в корабель з червоними вітрилами, про який вона так довго мріяла.)
Объяснение:
твір сама
Ассоль родилась в простой и бедной семье. Отец её по имени Лонгрен был матросом, мать Мери -- домохозяйкой. Когда девочке не было и шести месяцев, Мери умерла, и Ассоль осталась сиротой.
Лонгрен воспитывал дочь в любви. Его жизнь сосредоточилась на маленькой девочке. Этого оказалось достаточно, чтобы Ассоль выросла доброй, тонкой и романтичной натурой. Поскольку жители Каперны недолюбливали ни Лонгрена, ни его дочь, матрос научил её снисходительно принимать отчуждение и быть стойкой. Ум девочки был любопытен и любознателен, а душа открыта миру. Лонгрен научил её не только грубым матросским песенкам, он часто рассказывал о море, морских путешествиях и приключениях, пиратах, русалках и кладах, будя в ней воображение и фантазию. Повзрослев, Ассоль выучилась читать и узнавала о жизни из книг. Но её собственная жизнь была лучшим учителем: продавая игрушки, сделанные отцом, девочка выучилась арифметике; убирая, готовя еду и перешивая старенькие платья - домоводству. Прогулки в лесу научили её чувствовать и понимать природу. Разговоры с каким-нибудь цветком или жучком, которых Ассоль наделяла человеческими качествами, заменяли ей общение с людьми.
Любимым сном Ассоль, который она часто видела, был сон о прекрасной неизведанной земле, где цвели деревья, плескалась синяя морская вода и издалека были слышны мелодичные песни. Но самым главным был сон наяву, когда она грезила кораблём под алыми парусами, которым управлял прекрасный принц. И сон этот сбылся.
После окончания работы над "Войной и миром" Толстой приступил к созданию произведения о Петровской эпохе: собрал большой материал, сделал несколько черновых набросков. Однако процесс писания подвигался очень медленно. Толстой все больше и больше ощущал историческую отдаленность лиц, событий и связанную с этим трудность проникновения в души тогдашних людей. Не желая писать о том, что противоречило собственному замыслу, он отказался от его осуществления.
Толстой, как и многие его современники, мучительно искал в эти годы ответ на вопрос: что несет России капитализм, как отразится новый жизненный уклад на положении различных общественных классов, в особенности крестьянства? Все больше склонялся он к тому, чтобы написать "роман из современной жизни", который бы "взял за душу" и в котором философские, эстетические и морально-этические проблемы выражены были бы через отношения людей в семье. "Сюжет романа — неверная жена и вся драма, происшедшая от этого".
Роман "Анна Каренина" вначале был задуман как большое эпическое произведение на тему семейной жизни. Об этом говорит хотя бы его начало: "Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему"; расстановка фигур: Анна и Вронский, Левин и Кити, Стива и Дора Облонские и т. д. Но постепенно, по мере вхождения героев в рамки описываемой эпохи, роман стал наполняться широким социальным содержанием. В результате Толстой не только показал кризис старой семьи, покоившейся на лживой общественной морали, но и, противопоставив искусственной жизни в семье естественные отношения между супругами, попытался наметить пути выхода из этого кризиса. Они, по мнению Толстого, в пробуждении чувства личности, в интенсивном росте самосознания под влиянием социальных перемен эпохи. Анна Каренина сознательно идет на разрыв с узаконенными в дворянско-буржуазном обществе нормами морали. В трагедии, развернувшейся между личностью и обществом, она отстаивает свое право на жизнь, на счастье, на любовь, не скованную условностями высшего света. Гибель Анны знаменует финал, достойный "Гамлета" и "Короля Лира".
Другой путь выхода из тупика — путь Левина. Женитьба на Кити сделала Левина счастливым семьянином, но не сгладила трагизма его общественного положения. Воспринимая капитализм как всеобщее бедствие, Левин всячески противится его наступлению. Успешно осуществляет он перестройку своего хозяйства. Удобряет землю, выращивает хорошие урожаи — и все это умело, с любовью и со знанием дела. Но ощущение того, что вопрос об изменении общественно-экономического устройства всей страны не может быть решен таким образом, ставит Левина перед лицом неразрешимых противоречий. И он глубоко задумывается. Сопоставляя свою личную жизнь с жизнью людей из народа, Левин приходит к выводу: возможность преодоления трагизма положения правящих классов — в сближении с народом. Важно чувствовать свою невиновность перед народом, ибо правда на стороне последнего. Общее благо как результат нравственного совершенствования каждой отдельной личности, по мнению Левина, наступит само собой, независимо от воли и усилий со стороны.
Духовные искания Левина вобрали в себя мучительный путь размышлений и раздумий о смысле жизни самого Толстого за целое десятилетие после "Войны и мира". В какой-то степени эти искания продолжают линию Оленина ("Казаки"), Андрея Болконского и Пьера Безухова ("Война и мир"), с той только разницей, что Левин в отличие от своих предшественников ищет причины собственных неудач не в отсутствии полезной деятельности, а в экономической структуре общества.
"Устами К. Левина в "Анне Карениной" Л. Толстой чрезвычайно ярко выразил, в чем состоял перевал русской истории... У нас теперь все это переворотилось и только укладывается... "Анна Каренина" — новый крупный шаг Толстого к вершинам реализма, новое крупное явление его писательского мастерства, взволновавшее широкие круги общественности в России и за рубежом", —- писал Достоевский в "Дневнике писателя".