1. Настрій поезії – вірш пронизаний почуттям любові і надією. настрій надихаючий, як би говорить «я не відступлю від своєї мети».
2. Тема (мотив), ідея.
Тема: про дівчину, яка шукає своє кохання та вірить, що воно вже близько.
Ідея: треба вірити та не здаватися.
3. Вид лірики – інтимна.
4. Жанр твору – ліричний вірш.
5. Художня лексика –
антоніми (пустелі/поля, незнаного впізнаю),
синоніми (милуєш і голубиш; вигадка й омана, витвір самоти)
6. Тропи –
1. Епітет – «сизих вечорів», «полях безмежних», «батьківського краю»
2. Метафора – «витвір самоти», «серцю снишся», «морю сняться»
3. Порівняння – «Тебе, незнаного, впізнаю, як син вигнанця впізнає прикмети батьківського краю.», «Нехай це — витвір самоти, нехай це — вигадка й омана!»
7. Художній синтаксис (стилістичні фігури) –
1. Інверсія – «В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе!», «Тебе, незнаного, впізнаю», «в повторах не згубить», «Моєму серцю снишся ти»
2. Анафора – «Нехай це»
3. Риторичні вигуки – «В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе!», «Нехай це — витвір самоти, нехай це — вигадка й омана!»
8. Художня фоніка:
1.Алітерація
о, скільки слів
і скільки снів
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
2. асонанс,
вечорів.. слів… снів
одне, своє, неповториме.
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
9. Метрика (рими, римування, віршований розмір) –
віршований розмір – амфібрахій.
Римування: перехресне, друга строфа – наскрізне.
Строфіку не знаю
Здавалося б,дарувати радість іншим -що може бути простіше?А от чи вмієш ти це робити? Для кожної людини відчуття радості є цілком індивідуальним і відмінним від інших.Те,що одному радісно,весело і смішно, іншого може навіть образити!Тому, коли хочеш зробити комусь приємне,принести радісні моменти,проаналізуй, чи немає у твоїх словах і діях нічого образливого,зверхнього. Але якщо у тебе все ж вийшло і ти зміг подарувати близькій тобі людині радість,то ти й сам стаєш щасливішим,адже що може бути приємнішим, ніж вогник радості в очах небайдужої тобі людини?
Адже це не вимагає від людини жодних надприродних зусиль. Усього навсього необхідно лише слідувати за велінням свого серця і, роблячи щось хороше, думати про те, як приємно це буде для іншої людини.
Робити добро – це до літній людині перейти через дорогу, це заступитися за того, над ким знущаються. Зробити добру справу – це до людині, яка послизнулася, піднятися, це зняти з дерева злякане кошенятко чи нагодувати бездомну тварину. Доброта – це поклик душі, коли ти просто не можеш вчинити інакше, окрім як до своєму другові, батькам, а навіть і просто сторонній людині, якій потрібна до
