У него черные, всклоченные волосы, серые глаза, широкие скулы, бледное, рябое лицо, большой, но правильный рот, огромная голова, приземистое, неуклюжие тело, неказистый. Одежда Павлуши состоит из простой замашной рубахи и заплатанных портов.
В рассказе он варил картошку и рассказывал истории о солнечном затмении, Тришке (Антихристе), лягушках и юге. Но если Илюша в основном видел за всеми происшествиями чудеса и суеверия, то Павлуша, хотя ребята и ровесники, всегда находил рациональные объяснения. Этим мне он очень понравился.
По характеру Павлуша спокойный и удалой, смелый и решительный: «Без хворостинки в руке, ночью, он, нимало не колеблясь, поскакал один на волка…»
Он всегда настороже: когда рассказчик под утро подошел к мальчикам, которые как убитые уже спали у костра, только Павлуша «приподнялся до половины и пристально посмотрел» на чужака, проверяя, все ли в порядке.
В конце произведения рассказчик поведал нам, что Павлуша убился, упав с лошади. В конце рассказа И.С. Тургенев сказал о Павлуше: «Жаль, славный был парень!»
Объяснение:
ставьте лайк
«Сандро из Чегема» — роман в рассказах Фазиля Искандера, который сам автор отнёс к жанру плутовского романа. Центральное произведение в творчестве писателя. Впервые одна из новелл цикла была опубликована в 1966 году. Первое журнальное издание в СССР, сильно купированное цензурой, вышло в свет в 1973 году, после чего Фазиль Искандер продолжил работу над циклом. Роман переведён на многие иностранные языки. В 1989 году за создание романа «Сандро из Чегема» писатель был удостоен Государственной премии СССР.
Объяснение:
Я вважаю, що це твердження відображає один з найважливіших законів існування людства, тому не можу з ним не погодитися. Адже батьки — це люди, які дали життя. Без батьків ми ніколи б не зазнали тепла сімейної любові, почуття захищеності. Батьки — це велике щастя, яке ми не завжди цінуємо, бо воно ж завжди поруч, такі звичні, такі свої. І лише коли бачимо сюжет про сирітські будинки, розуміємо: нам так пощастило, бо ми маємо батьків. І любити й поважати їх — наш обов'язок.
Підтвердженням цієї істини є численні приклади з літератури. Так у п'єсі О. Коломійця "Дикий Ангел" через увесь твір червоною ниткою проходить думка про повагу до батьків, адже батько був авторитетом для дітей, як і мати, яка виховала у синів та дочки беззаперечну повагу до батька. Саме це до родині подолати всі перешкоди на життєвому шляху. Повага до батьків — головна риса характеру і Наталки з п'єси І. П. Котляревського "Наталка Полтавка", адже героїня над усе ставить саме повагу до матері, так само як і Маруся з однойменної повісті Г. Ф. Квітки-Основ'яненка.
У житті ми також часто зустрічаємо підтвердження того, що повага до батьків — це найперший закон природи. Там, де діти поважають батьків, у родині панує лад і спокій. Наприклад, у моїх сусідів батьки дбають про стареньких своїх батьків на очах у своїх дітей. Хоч як це не важко, та не забувають про людяність. Зрозуміло, що й діти їхні так само дбатимуть про них. Це закон нормального життя, закон людяності.
Таким чином, зрозуміло, що й справді поважати батьків — найперший закон природи.