анализ «кому на руси жить хорошо» некрасова не может считаться полным без рассмотрения средств художественной выразительности, использованных в поэме. в основном это использование устного народного творчества – одновременно и как объект изображения, для создания более достоверной картины крестьянской жизни, так и как объект изучения (для будущего народного заступника, гриши добросклонова).
фольклор в текст вводится либо прямо, как стилизация: стилизация пролога под сказочный зачин (мифологическое число семь, скатерть-самобранка и другие детали красноречиво об этом говорят), либо же косвенно – цитаты из народных песен, отсылки к различным фольклорным сюжетам (чаще всего к былинам).
стилизована под народно-песенную и сама речь поэмы. обратим внимание на большое число диалектизмов, на уменьшительно-ласкательные суффиксы, многочисленные повторы и использование устойчивых конструкций в описаниях. этому «кому на руси жить хорошо» может восприниматься как народное творчество, и это не случайно. в 1860-е годы как раз возник повышенный интерес к народному творчеству. изучение фольклора воспринималось не только как научная деятельность, но и как открытый диалог интеллигенции с народом, что, безусловно, было некрасову близко в идейном плане.
ответ:Пародія на лицарські романи XVI століття побачила світ на початку XVII століття. Саме в цей час відомий іспанський письменник епохи Відродження Мігель Сервантес написав свій роман "Дон Кіхот". Метою твору, за словами автора, було знецінення лицарських романів, які монополізували книжковий ринок XVI століття.
Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість.
Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя.
Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та до тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", — каже Дон Кіхот.
Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства.
Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.
Объяснение:
Тарас Бульба
сыновья Остап и Андрий
Эльжбета -полячка(возлюбленая Андрия)
Эта замечательная история о отце и двух сыновьях,о верности родине,о геройстве и о любви.Тарас Бульба славный войн и доблестный защитник родины.Воспитал двух сыновей Остапа и Андрия которые закончили Киевскую бурсу.Остап-старший сын Тараса не любил учиться,характер его был тверд.Андрий был более мягок по характеру,он был всегда изобретательнее брата.После окончания бурсы,они поехали с отцом на Запорожье.Там и произошло их первое сражение.Андрий влюбился в полячку Эльжбету -дочь воеводы, врага,что и заставило его во имя этой любви предать родину.В очередном сражении отец,не выдержав предательства сына,сам и убил его.Остапа враг взял в плен. После долгих и мучительных пыток он умер.Тарас сам присутствовал на казни сына.Он не мог не гордиться им,ведь во время казни Остап не проронил ни звука.Тарас собирает войско чтобы освободить Украину от захватчиков.Он по Польше со своим казацким войском и выжег много земель и костелов и уже подбирался к Кракову. Много шляхтичей полегло,много замков было разграблено.Это была месть за сына.Почти неделю удавалось казакам уходить от преследований,но воевода Потоцкий настиг войско Тараса у Днестра.Происходит сражение,в котором Тараса берут в плен и принято решение сжечь его заживо на глазах у всех.Тогда они привязывают его цепью к деревянному стволу,гвоздем прибивают руки и поджигают.Казаков он убеждает уйти.Вся семья погибла.и каждый за свою правду!
Учит быть преданным своему отечеству,и конечно сохранять честь и достоинство!