Пігмаліон” характеристика Елізи
Еліза – це дівчина з простої сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Вона має цікаву зовнішність, проте далеко не красномовна мова розвіює ілюзію, безжально розкриваючи всю реальність. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати.
Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються.
«Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші».
У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так просто не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він просто виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами.
Риси характеру: щирість, енергійність, природна моральність. Дівчина має почуття власної гідності.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/harakteristika-obrazu-elizi-dulitl-pigmalion
Классические произведения русской литературы являются благодатной почвой для воспитания потребности любить в человеческой душе. Трудно сыскать литературу другого народа, в которой тема человека и природы играла бы такую огромную роль. Воссоздание природы русскими писателями используется не как фон для сюжетных событий, а как важная составляющая структуры произведения. Отношение к природе трактуется как определяющая характеристика духовно-нравственного мира каждого человека.
Хороший пример воспитательной составляющей красоты нашей родной земли представляется в пробуждении потребности в любви. Так, в рассказе «Разбуженный соловьями», мальчик просыпается от надоедливого птичьего пение, рассерженный, он решает расправиться с источниками шума. Но, увидев, как совсем маленькая птичка издает такие волшебные звуки, что-то перевернулось в его детской душе. И хотя его поделка из пластилина совершенно не похожа на настоящего соловья, мальчик ощутил любовь к прекрасному, к искусству. Автор настаивает, что постигая красоту окружающего мира, человек постигает любовь в себе.
Художественная литература, посвященная теме природы, глубоко воздействует на чувства подрастающего поколения, эстетическое воспитание в целом. В этом произведения Есенина, Бунина, Пришвина, Бианки, Чарушина и других. Чтение их творений формирует бережное отношение к богатствам земли, к ценности жизни всех живых существ, учит любить и заботится о них. Чем сильнее человек стремится удовлетворить эти потребности, тем счастливее ощущает себя. Без любви человек теряет силы, а душа его «черствеет». Потребность заботы и любви тесно переплетены, именно созерцание естественных проявлений этих чувств в природе показывает всю гармонию нашего мира.
. "http://formaslov.ru/portal/sochinenie-na-temu-priroda-probuzhdaet-v-cheloveke-potrebnost-lyubvi/