Письмо Евгения Онегина к Татьяне Лариной:
Предвижу всё: вас оскорбит
Печальной тайны объясненье.
Какое горькое презренье
Ваш гордый взгляд изобразит!
Чего хочу? с какою целью
Открою душу вам свою?
Какому злобному веселью,
Быть может, повод подаю!
Случайно вас когда-то встретя,
В вас искру нежности заметя,
Я ей поверить не посмел:
Привычке милой не дал ходу;
Свою постылую свободу
Я потерять не захотел.
Еще одно нас разлучило…
Несчастной жертвой Ленский пал…
Ото всего, что сердцу мило,
Тогда я сердце оторвал;
Чужой для всех, ничем не связан,
Я думал: вольность и покой
Замена счастью. Боже мой!
Как я ошибся, как наказан!
Нет, поминутно видеть вас,
Повсюду следовать за вами,
Улыбку уст, движенье глаз
Ловить влюбленными глазами,
Внимать вам долго, понимать
Душой всё ваше совершенство,
Пред вами в муках замирать,
Бледнеть и гаснуть… вот блаженство!
И я лишен того: для вас
Тащусь повсюду наудачу;
Мне дорог день, мне дорог час:
А я в напрасной скуке трачу
Судьбой отсчитанные дни.
И так уж тягостны они.
Я знаю: век уж мой измерен;
Но чтоб продлилась жизнь моя,
Я утром должен быть уверен,
Что с вами днем увижусь я…
Боюсь: в мольбе моей смиренной
Увидит ваш суровый взор
Затеи хитрости презренной —
И слышу гневный ваш укор.
Когда б вы знали, как ужасно
Томиться жаждою любви,
Пылать — и разумом всечасно
Смирять волнение в крови;
Желать обнять у вас колени,
И, зарыдав, у ваших ног
Излить мольбы, признанья, пени,
Всё, всё, что выразить бы мог,
А между тем притворным хладом
Вооружать и речь и взор,
Вести спокойный разговор,
Глядеть на вас веселым взглядом!..
Но так и быть: я сам себе
Противиться не в силах боле;
Всё решено: я в вашей воле,
И предаюсь моей судьбе.
У будь-якому художньому творі доля героїв зв’язується з образом свого покоління. А як же інакше? Адже люди відображають характер свого часу, вони є його «продуктом». Наочно ми бачимо це в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». Письменник на прикладі життя типової людини цієї епохи показує образ цілого покоління. Безумовно, Печорін – представник свого часу, в його долі відбилася трагедія цього покоління. М. Ю.Лермонтов першим створив у російській літературі образ «загубленого» покоління, показавши подвійність людини, її слабкість і силу. Саме з Печоріна почалася ціла плеяда «зайвих людей».
Чому саме Лермонтову була так близька ця тема? Письменник сам відповідає на це питання в передмові до роману, кажучи, що в ньому зібраний портрет всього його покоління, адже сам він представник покоління 30-х років ХІХ століття, покоління, яке відчуло жорстоку реакцію царського уряду після декабристського повстання 1825 року. Микола І намагався вирвати з коренем ідеї декабристів. Молодому поколінню складно було боротися за свої ідеї в таких умовах. Доля людей, обдарованих від природи волею і розумом, була приречена.
Показовими є роздуми головного героя роману Печоріна про людей попередніх поколінь, які жили великими ідеями, були здатні на героїчні вчинки. Тоді дворяни йшли на подвиг, не боялись Сибіру. А про своє покоління Печорін говорить, що воно байдуже до всього. У суспільстві панувало невір’я, егоїзм. Не випадково багато істориків вважають цей час епохою морального розпаду. І підтвердженням тому є образ Григорія Олександровича Печоріна.
Життя Печоріна показано через ряд пригод, які по-своєму відкривають грані його душі, глибину і обдарованість його особистості та її трагізм. Це доля людини сильної волі, яка приречена на бездіяльність. Це образ «загубленого» покоління, який полягає не в слабкості, а у відсутності можливості героїчних вчинків.
Объяснение:
Вроде так (не знаю)
Андрий влюблённый в ветреную полячку, готов пойти на своего отца и брата, друзей и товарищей с мечом, готов буквально продать Родину, утверждая,что Родина это то место, где хорошо сердцу.
А старший сын оставался верен родной земле и всем тем, кто для него по-настоящему дорог до последнего.Все пытки он перенёс достойно, не проронив ни единой слезинки.