Пушкин описывает тучу как воспоминание от какого-то мрачного события. Он в своей жизни был свидетелем двух политически важных для России событий — войны 1812 года и восстания декабристов. Пушкин был ближайшим другом декабристов, поэтому если бы он написал это стихотворение под впечатлением восстания, он не мог бы считать, что после «бури» наступит «ясная лазурь» неба. Войну 1812 года Пушкин пережил, когда ему было 13 лет. Он не мог сочувствовать кому-нибудь из французской армии. Он, наверное, пережил эту войну как бурю. Лермонтов же сравнивает тучу с собой — «как я же, изгнанники» . Он пишет стихотворение под влиянием мыслей о своей жизни. Лермонтова сослали на Кавказ за стихотворение «На смерть поэта» . Он понимает, что причиной ссылки была злоба, клевета и зависть, и спрашивает у туч, за что же их сослали. В первых двух строфах Лермонтов сравнивает себя с тучами по сходству в характере и судьбе, а в последней строфе он выделяет те качества туч, которых у него нет: тучи холодные, свободные, чужды им страдания, нет родины, нет изгнания.
Зовні Печорін — здоровий, фізично розвинений, привабливий чоловік, офіцер, до того ж розумний і добре освічений. Це сильна особистість: активна, цілеспрямована, палка, хоробра і відважна. Печорін вольова натура, у його внутрішньому світі постійно відбувається робота, безперервний розвиток. І все одно сам Михайло Лермонтов в передмові до роману назвав Печоріна настільки поганою людиною, що в існуванні якої важко повірити: «Герой нашого часу, панове, точно, портрет, але не однієї людини: це портрет, складений з пороків усього нашого покоління, у його розвитку ». Аналіз образу Печоріна говорить про те, що основним недоліком характеру героя є постійне відчуття ним нудьги. З цієї причини він не цінує життя, ні свого, ні чужого. Герой в постійних пошуках нових вражень, які розвіяли б його нудьгу, знайшли йому місце в світі. Він знаходить їх, але ненадовго, і знову прагне «випробувати долю». Він відчуває її на війні, шукає притулку в любові горянки Бели, «лоскоче нерви» на дуелі, вистежує контрабандистів. Мимохідь, у пошуках гострих відчуттів, Печорін розбиває людські серця і долі. Страждають закохані в нього жінки, гине Грушницкий, зруйнована сім’я Бели, гине вона сама.
