Нет, нельзя. Так как у него есть произведение, где в семье двое мужчин: отец и ребёнок, и только они могут выполнять трудную работу, например возить дрова
– Доброго дня, Джуліє. – Добрий день. – Можете нам розповісти про вашу зустріч з Іваном? – Так. Я зустрілася з ним у Альпійському лісі, ми обоє втекли з концтаборів. Я зовсім не знала, куди іти і він мене врятував він німців. – Зрозуміло, а тепер питання, яке турбує все населення. Як же він загинув? – Він помер, рятуючи мене від собак... Вони бігли за нами і в один момент наблизилися до нас і Іван, рятуючи мене, штовхнув у бік. Пси його загризли, а я вижила... – Ми співчуваємо... І що ви робили потім? – Далі я написала лист його батькам і розповіла усе, що зі мною та Іваном сталося за цей час. – Дякуємо вам, до побачення! – До зустрічі.
Альпійська балада» образ Джулії Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору. Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку коханням. «Альпійська балада» образ Івана В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова
