Н. В. Гоголь вміє зробити шедевр з випадково почутої історії або популярного анекдоту. Яскравим прикладом такої письменницької здатності служить повість «Ніс», що викликала чимало суперечок у сучасників і не втратила своєї актуальності донині. Гоголь ділить «Ніс» на 3 частини, класичним чином: 1 - експозиція і зав'язка, 2 - кульмінація, 3 - розв'язка, благополучний для головного героя кінець. Сюжет розвивається лінійно, послідовно, хоча логіка тих чи інших подій пояснюється не завжди. Вранці 25 березня цирульник Іван Якович виявляє в своєму хлібі ніс одного з клієнтів - майора Ковальова. Збентежений цирульник поспішив позбутися від доказів, він не зміг придумати нічого кращого, ніж як би ненароком викинути ніс в річку. Іван Якович уже було відчув полегшення, але до нього підійшов поліцейський «і що далі відбулося, рішуче нічого не відомо».
Колезький асесор Ковальов, прокинувшись, не виявив на місці свого носа. Він вирушає до «обер-поліцмейстера». Удома він його не застав, але зате на шляху зустрівся зі своїм носом, якій вів себе самодостатньо і не бажав знати свого власника. Ковальов робить спроби возз'єднатися з носом, хотів опублікувати оголошення в газеті, але йому скрізь відмовляють і обходяться досить грубо. Нарешті втікача спіймали при спробі емігрувати і повернули господарю. Але ніс не збирався приростати до колишнього місця. Майор приходить до припущення, що це порча , наведена штаб-офіцерші Подточина. Через два тижні Ковальов знаходить своє обличчя в первозданному вигляді, все дозволяється само собою.
Тематика повісті досить широка. Головна тема, звичайно, соціальна нерівність. Кожен герой знаходиться на своєму місці в соціальній системі. Їх поведінка і роль в суспільстві повністю відповідає займаному положенню, але порушити цю ідилію ніяк не можна. Буде дивно, якщо вищий чиновник не нагрубити титулярному раднику, а титулярний радник - конюху.
Тема маленької людини в повісті висвітлена досить яскраво. Майор Ковальов, не маючи ніяких особливих зв'язків, не може опублікувати в газеті оголошення про зникнення носа. Жертва «Табелі про ранги» навіть не може близько підійти до своєї власності, яка виявилася більш знатної.
Тема духовності також присутній у творі. Ковальов не має гарної освіти, військова служба дозволила йому стати майором, головне для нього - зовнішність, а не внутрішній світ. Ніс протиставлений герою: утікач зосереджений на богослужінні, він не відволікається на оточуючих дам, на відміну від господаря. Головна ідея повісті полягає в тому, щоб показати на контрасті парадоксів всю порочність і легкодухість петербурзького суспільства. Можна розглядати пропажу носа як якесь покарання майору Ковальову за його гріхи, але Гоголь не робить на цьому акцент, повість позбавлена прямого моралізування. Автор не наважувався вказати шлях, як вилікувати суспільство, він міг лише позначити проблеми. Звідси сформується помилкова ідея «натуральної школи»: виправ суспільство, і проблеми припиняться. Гоголь розумів: максимум, що він може зробити для поліпшення ситуації, це в найбільш яскравому світлі представити вади соціуму. І йому це вдалося: читач був засліплений, багато сучасники впізнавали своїх знайомих або навіть самих себе, жахаючись нікчемності людини.
Однако историческое и вымышленное в “Тихом Доне” связаны не так, как в “Войне и мире”, где князь Андрей служит адъютантом у Кутузова, видит на аустерлицком поле Наполеона, пытается сотрудничать со Сперанским, пленный Пьер попадает к маршалу Даву, а Николай и Петя Ростовы лицезреют обожаемого ими Александра I. У Шолохова “верхушечная” история гораздо резче отделена от истории народной, вымышленные персонажи почти не встречаются с крупными историческими фигурами [6, с. 26—27]. Особа императорской фамилии, посещающая глазную лечебницу доктора Снегирева, где лежит Григорий (в этой московской лечебнице как раз в 1914 г. лежал Миша Шолохов), не названа по имени. Только Подтелков и Фомин, которые в социальном плане гораздо ближе вымышленным героям, чем генералы, действуют постоянно вместе с основными персонажами. Командиры сотни и полка, где начинал службу Григорий Мелехов (полк под этим номером участвовал в тех самых боях, которые описываются в романе), — тоже реальные люди, но их непосредственное общение с главным героем уже не показано. Прямая связь с подлинной историей подчеркнута и сокрытием фамилии некоего реального лица. Есаул Калмыков рассказывает Листницкому: “Приезжаем в штаб дивизии. Полковник М., из оперативного отделения, — ты его знаешь...” (кн. 2, ч. 4, гл. XII). Это авторская условность, в устной речи фамилия полковника, конечно, должна была быть названа.
Таня этот тот человек , который может поддержать в любую минуту,а Софья просто человек, с которым модно погулять и пообщаться
Друзья- это люди которые пойдут с тобой до конца