Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи може нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».
А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.
Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавіше чи заможніше, і вже не хоче навіть при зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися.
Мої знайомі часто говорять, що друг ніколи ні в чому не відмовить. Мовляв, от ти мені не дав якусь річ – значить ти поганий друг. А я вважаю не так. Навіть якщо друг тобі щось не дав – подумай і намагайся зрозуміти, чому він це зробив. Можливо, він не має змоги. Можливо, не так тобі ця річ і потрібна. Наприклад, якщо пияка вимагає горілки, а добрий «друг» йому носить, замість того, щоб умовити його лікуватися – то що це за друг такий ?
Раніше у мене теж не виникало думок, яким має бути справжній друг, я просто грався з іншими дітьми, підлітками. Але нещодавно я десь почув фразу, що «друг мій – це третє моє плече». І про те, що друга не треба ні про що просити, він сам дізнається, що тобі треба, якщо він справжній. Але щоб досягти того ідеалу, потрібно самому стати таким другом. І тоді побачиш – хто відкликається на твоє серце, а хто байдужий, і хоче лише мати зиск.
У мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба – якщо ми не загубимося після школи, студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.
снегурочка — центральная фигура произведения. девушка необычайной красоты, отчаянно желающая познать любовь, но при этом холодная сердцем. чистая, отчасти наивная и абсолютно чуждая людям-берендеям, она оказывается готова отдать всё, даже свою жизнь, в обмен на знание о том, что такое любовь и почему все так жаждут её.мороз — отец снегурочки, грозный и строгий, стремившийся уберечь свою дочь от всевозможных бед.
весна-красна — мать девушки, которая несмотря на предчувствие беды не смогла пойти наперекор своей природе и мольбам дочери и наделила её способностью любить.
лель — ветреный и весёлый пастушок, первым пробудивший какие-то чувства и эмоции в снегурочке. именно из-за того, что оказалась отвергнута им, девушка бросилась к весне.
мизгирь — торговый гость, или, иначе говоря, купец, полюбивший девушку настолько сильно, что не только предложил за неё все свои богатства, но и оставил купаву, несостоявшуюся свою невесту, тем самым нарушив исконно соблюдавшиеся обычаи берендеева царства. в конце концов он обрёл взаимность той, кого любил, но ненадолго — и после ее гибели сам расстался с жизнью.
стоит отметить, что несмотря на большое количество персонажей пьесы, даже второстепенные герои получились яркими и характерными: что царь берендей, что бобыль и бобылиха, что бывшая невеста мизгиря купава - все они запоминаются читателю, своими отличительными чертами и особенностями.