Триста лет тому назад, в 1703 году, в России была издана первая русская газета. Произошло это при царе Петре I. Вот как это было.
– Пора бы нам и свою газету иметь, – не раз говорил Петр своим приближённым. – От газеты и купцу, и боярину, и горожанину – всем польза.
И вот Петр как-то исчез из дворца. Не появлялся до самого вечера, и многие уже подумали, не случилось ли с царём чего дурного.
А Петр был на Печатном дворе, вместе с печатным мастером Федором Поликарповым отбирал материалы к первому номеру русской газеты.
Поликарпов, высокий, худой как жердь, с очками на самом конце носа, стоит перед царем навытяжку, словно солдат читает:
– Государь, с Урала, из Верхотурска, сообщают, что тамошними мастерами отлито немало пушек.
– Пиши, – говорит Петр, – пусть все знают, что желаючи можно сделать.
– А ещё, государь, сообщают, – продолжал Поликарпов, – что в Москве отлито из колокольного чугуна четыреста пушек.
– И это пиши, – говорит Петр, – пусть знают, что Петр снимал колокола не зря.
– А с Невьянского завода, от Никиты Демидова, пишут, – сообщает Поликарпов, – что заводские мужики бунт учинили, убежали в леса и теперь боярам и купцам от них житья нет.
– А сие не пиши, – говорит Петр. – Распорядись лучше послать солдат да за такие дела мужикам всыпать.
– А из Казани, государь, пишут, – продолжает Поликарпов, – что нашли там немало нефти и медной руды.
– А сие пиши, – говорит Петр, – пусть знают, что на Руси богатств край непочатый, не считаны те богатства, не меряны.
Сидит Петр, слушает. Потом берет бумаги. На том, что печатать, ставит красный крест, ненужное откладывает в сторону.
А Поликарпов докладывает всё новое и новое. И о том, что индийский царь послал московскому царю слона, и что в Москве за месяц родилось триста восемьдесят шесть человек мужского и женского пола, и многое другое.
– А ещё, – говорит Петр, – напиши, Федор, про школы, да здорово – так, чтобы все прок от этого дела видели.
Через несколько дней газету напечатали. Назвали ее «Ведомости». Газета получилась маленькая, шрифт мелкий, читать трудно, полей нет, бумага серая. Газета так себе. Но Петр доволен: первая. Схватил «Ведомости», побежал во дворец. Кого ни встретит, газету показывает.
– Смотри, – говорит, – своя, российская, первая!
Встретил Петр и графа Головина. А Головин слыл знающим человеком, бывал за границей, знал языки чужие.
Посмотрел Головин на газету, скривил рот и говорит:
– Ну и газета, государь! Вот я был в немецком городе Гамбурге, вот там газета так газета!
Радость с лица Петра как рукой сняло. Помрачнел, насупился.
– Эх, ты! – проговорил. – Не тем местом, граф, мыслишь. А ещё Головин! Нашел чем удивить – в немецком городе Гамбурге. Сам знаю: лучше, да чужое. Чай, и у них не сразу всё хорошо было. Дай срок. Радуйся малому, тогда и большое придёт.
Головний герой роману - молодий поміщик Євгеній Онегін - зображений Пушкіним людиною з дуже складним та суперечливим характером. Виховання, яке дістав Онегін, було шкідливим. Він виріс без матері. Батько, легковажний петербурзький барин, не звертав на сина ніякої уваги, доручивши його "вбогим" гувернерам. Тому Онегін виріс егоїстом, людиною, яка піклується тільки про себе, про задоволення своїх бажань. Для нього нічого не варті ні почуття ні інтереси та страждання інших людей. Він здатен образити, скривдити людину, навіть не помічаючи цього. Все гарне, що було в душі юнака так і залишилося нерозвиненим. Своєрідний характер "Євгенія Онегіна" збігається з характером самого поета. Стан Онегіна - загалом скука та лінощі, жага одноманітних задоволень за умови відсутності реального, живого діла. Це вже стало своєрідною психологією Онегіна, і він вже не в змозі її подолати. Мотивуючи поведінку свого героя, Пушкін постійно призводить до двобою поривань його душі зі звичними, навіяними світським осередком, правилами поведінки. Характер Онегіна поет не вигадав. У цьому образі він узагальнив риси, типові для цілої верстви тодішніх молодих людей. Це люди, забезпечені працею кріпосних селян, які мали безладне виховання. Проте, на відміну від великої кількості представників класу поміщиків, спокійно сприймаючих своє життя без діла і тяжке становище пригніченого люду, ці юнаки все ж таки більш розумні, чутливіші, сумлінні, благородні, і вже в змозі були відчувати незадоволення від суспільного устрою та від себе самих. Їх не привчили до активних дій ні вихованням, ні соціальним ставленням до праці, вони і не думали боротися проти несправедливого суспільного устрою, розбещених цим устроєм представників дворянського класу. Вони презирливо замикалися в собі, відчували розчарування у житті, розлюченість на все і на всіх. Онегін за поглядами і по вимогами до життя на щабель стоїть вище не тільки від своїх сільських сусідів-поміщиків, але й від представників петербурзького вищого осередку. Вже у першій главі роману ми бачимо, що його недовго задовольняло порожнє, беззмістовне життя, яке вважалося нормальним серед його знайомих. Зустрівшись з Ленським, який здобув вищу освіту у найкращому університеті в Німеччині, Онегін зміг сперечатися з ним на будь-яку тему, як рівня. Дружба з Ленським розкриває в ньому можливості вірних, доброзичливих стосунків між людьми, що були приховані під корою холодного егоїзму та байдужості. Побачивши перший раз Тетяну, ще навіть не поспілкувавшись з нею, не почувши її голосу, він одразу відчув поетичну душу дівчини. Онегін у ставленні до Тетяни відкрив струни доброзичливості, як і до Ленського. І все ж характер Онегіна не змінюється. Під впливом подій, зображених у романі, в душі Євгенія відбуваються незворотні зміни, а у восьмій, останній главі роману Онегін вже зовсім не той, яким ми бачили його на початку роману. Він закохався у Тетяну. Але його кохання не приносить щастя ні йому, ні їй. У романі "Євгеній Онегін" Пушкін зобразив легковажного юнака, який навіть у коханні не може дати собі ради. Тікаючи від світу, Онегін не зміг втекти від себе. Коли він це зрозумів, було вже пізно. Тетяна відхиляє його кохання, тому що не вірить йому. І це відкриває Онегіну очі на самого себе, проте нічого не змінює в його житті.
Когда ты вырастешь,то поймёшь,что человек должен жить поближе к природе,Любить родные поля,воздух,солнце,небо