1. Васютка вышел из дома, набрал орехов и погнался за глухарем.
Поймав глухаря, Вясютка идет, насвистывая. Вдруг понимает, что потерял затеси и начинает беспорядочно их искать, потом решает идти на юг.
Увидев муху, попавшую в паутину, он надолго застывает от понимания, что заблудился. Услышав подозрительный шорох бежит и застревает в буреломе. Здесь он, переборов желание плакать, и устраивает первый ночлег. Пугается корня, радуется комарам – не так одиноко!
2 Утром, осмотревшись, он все же решает идти на север, где тайга кончится. Пуже перед закатом замечает среди мха тощие стебли травы. Надеется, что пучки травы означают, что скоро к реке выйдет, но он приходит к озеру, расстраивается, что не получилось выти к реке, охотится на уток, видит речную рыбу и устраивает второй ночлег. Его не отпускает мысль: «Откуда в озере речная рыба?» Думает с тоской о доме, о школе.
3 Утром видит, что озеро очень большое, а найдя отнесенную далеко утку, понимает, но боится поверить, что есть «тягун»-течение. Погода портится, поднялся ветер, зарядил дождь. Васютка прячется под пихту и засыпает, а костер разводит, совсем озябнув, на исходе третьей ночи.
4. Когда сушит вещи у костра, слышит гудок парохода и торопится идти из последних сил. К вечеру выходит на берег Енисея. Мимо проходит большой теплоход. Люди на нем не поняли, что Васютке нужна Он устраивает четвертый ночлег. Но спит беспокойно, боясь пропустить проходящее судно.
5. Утром его подбирает и доставляет домой рыбосборочный катер. Его дом оказался на 60 км выше по течению.
Схема скитаний Васютки дана в приложении.
Я вчуся у п’ятому класі, граю на піаніно і захоплююсь сучасними танцями. З Вдома у мене є комп’ютер, за яким я проводжу не так вже багато часу. Я охоче поступаюсь місцем за комп’ютером своїм подругам, коли вони приходять до мене В гості. Найбільше дівчаткам подобаються мої іграшки, багато з яких збереглося ШЄ з раннього дитинства. Я ставлюся до них наче до живих — до плюшевого ведмедика, зайця, слона, тигра. А ляльок в мене не полічити. Подруги часто запитують мене, навіщо я зберігаю іграшки, адже я вже не маленька, кажуть, що досить дорослих захоплень. Щоразу я відповідаю, що з іграшками мого дитинства я не розлучуся, принаймні ще кілька років. Чому? Багато іграшок мені подарували батьки. Скільки я себе пам’ятаю, у нас «живе» | ведмедик Тимко. Він рудий, у нього смішна добродушна кругла пичка з темними скляними очицями-намистинками. Вони дивляться на всіх довірливо. Коли я ! хворіла, він завжди був поруч зі мною, ніби підбадьорював. І наразі він сидить на : тумбочці поруч з моїм ліжком. По телебаченню показували справжніх ведмедів. Виявляється, вони дуже небезпечні. Але я помітила, що всі іграшкові ведмедики такі лагідні. Як можна із таким розлучитися?
Коли тато приїхав з відрядження, він привіз мені тигренятка Грицька. У тата було багато речей, і тигреня завдавало йому чимало клопоту. Проте батько не відмовився від іграшки — він дуже хотів зробити мені приємне. Я звикла до Грицька, і те, що я зберігаю його, доводить мою вдячність і любов до тата. Часто-густо я бачу на дитячому майданчику забуті іграшки. Вони часом лежать там не один день, але їхні хазяї чомусь не поспішають повернути їх у дім. Буває й таке, що іграшки потрапляють у контейнер із побутовими відходами. Вони сиротливо стирчать зі сміття і, мов живі, з докором поглядають на нас, наче не можуть зрозуміти, за що з ними так жорстоко поводяться. Мені здається, що викидати іграшки — це зрадити своє дитинство, виявити неповагу до тих, хто колись тобі їх подарував. Я зовсім не почуваюся ніяково через те, що будучи п’ятикласницею, зберігаю іграшки, охоче беру їх у руки.
