В литературном наследии М.Ю. Лермонтова достаточно много произведений, которые основаны на фольклорных сюжетах. В данной работе нас будет интересовать образ русалки.Стихотворение «Русалка» было написано в 1832 году. За основу был взят миф о том, что человек, опустившийся на дно реки, становится жертвой прекрасных девушек-русалок, которые только и ждут того момента, чтобы заполучить в свое царство красивого юношу, который, возможно, согласиться взять одну из них в жены.Лермонтов хоть и опирается на древний миф, однако все же пытается его опровергнуть. По его мнению, заполучив очередную жертву, русалки испытывают ни с чем несравнимую тоску, так как понимают, что их мечта о замужестве стоит жизни очередному молодому человеку которого даже им, как бы они ни хотели, не под силу. И именно этим чувством тоски наполнено все стихотворение.Стихотворение богато красками. Цветовую гамму так же можно разбить на две части. Первая часть стихотворения состоит из мягких цветов, прообразов ночной воды. Это голубой, серебристый, бледно-желтый (оттенок луны, отражающийся в воде). Вторая же более яркие оттенки, подчеркивающие «причудливость» подводного мира. Здесь мы встречаем златых рыбок(золотой), хрустальные города(сияющий разными оттенками цвет), яркие пески (желтый), густые тростники (зелёный).Мораль, которую Лермонтов заложил в это стихотворение, имеет конкретного адресата, которым является его бывшая возлюбленная Екатерина Сушкова. Именно между ней и бездушной русалкой проводит поэт очень тонкую параллель, намекая на то, что этой женщине никогда не удастся вымолить у него прощение за все те низкие поступки и насмешки, которые Лермонтову довелось стерпеть от этой надменной красавицы.
«Русалка» это больше философское стихотворение и сама героиня только часть этого лунного ночного пейзажа, на фоне которого разыгралась драма человеческой жизни.
Объяснение:
Этот рассказ относится к явлению, получившему название "проза жестокого реализма". В центре таких произведений - мрачные стороны совр. действительности: алкоголизм, преступность, изнанка семейных и любовных отношений, физиология смерти. Подобные произведения должны вызвать у читателя состояние шока и заставить задуматься о причинах озверения людей, оскудения души. Показывая трагическую судьбу Людочки, Астафьев исследует социальные и нравственные причины гибели девушки. Социальные: пьянство, преступность, равнодушие властей, отсутствие культуры (парк как символ посёлка) . Нравственные: отсутствие милосердия и сострадания, одиночество человека в современном мире. Концепция жизни в рассказе очень мрачная: гибель Людочки и страшная смерть Стрекача никого и ничему не научили. В финале рассказа автор пишет не только о духовном, но и о физическом вырождении русской нации (ребёнок Артёмки Мыло)
Після смерті брата По вирішив розпочати кар'єру письменника. Це був складний час в американському книговидавництві. Видавцям було вигідніше робити нелегальні копії творів англійських авторів, аніж платити за написання чогось нового в Америці. Становище індустрії значно погіршилося ще й через фінансову кризу 1837 року. З'явилися нові технології друку, які спричинили виникнення величезної кількості періодичних видань і деякі з них взагалі не отримували прибутку через конкуренцію. По впродовж усього подальшого життя доводилося часто принижуватися, беручи гроші в борг.
Едгар Аллан По в 1844 році.Після перших невдалих поетичних спроб По вирішив зосередитися на написанні прози. Він опублікував декілька історій у Філадельфії і почав роботу над єдиною своєю драмою «Politian». У жовтні 1833 року Едгар зі своєю історією «Рукопис, знайдений у пляшці» виграв конкурс, проведений газетою The Baltimore Saturday Visiter. Оповідання привернуло увагу Джона П. Кеннеді, впливової людини в Балтиморі, який порекомендував По Томасу Вайту, редакторові річмондського журналу «Південний літературний вісник» (Southern Literary Messenger). Переїхавши до Річмонда, По став помічником редактора, проте за два тижні його впіймали п'яним на роботі та звільнили. Повернувшись до Балтимора, 22 вересня 1835 року, По таємно одружився зі своєю кузиною Вірджинією Клем, яка стала адресатом його найпроникливіших ліричних віршів. Йому було 26 років, а Вірджинії лише 13, хоча в свідоцтві про шлюб її вік збільшено на 8 років. Поновлений на посаді після обіцянки Вайтові чемно поводитися Едгар, Вірджинія та її матір переїхали до Річмонда. Він працював у Southern Literary Messenger до січня1837 року. Впродовж цього періоду тираж зріс до 3 500 примірників. По надрукував декілька поезій, ряд критичних статей та оповідань. 16 травня 1836 року на прохання Вірджинії було проведено другу, публічну церемонію одруження.
«Повість про пригоди Артура Гордона Піма» була надрукована й стала широко відомою в 1838 році. Влітку 1839 По обійняв посаду помічника редактора в Burton's Gentleman's Magazine. У цей період написано чимало статей, оповідань і літературних відгуків, які стверджували репутацію По як різкого й чесного критика. По залишив Burton's через рік плідної праці, бо дістав кращу пропозицію від Graham's Magazine.
Одного вечора в січні 1842 року Вірджинія грала на піаніно і співала перед гостями, коли у неї раптово лопнула кровоносна судина. Вона була при смерті через туберкульоз. Засмучений тяжким станом дружини Едгар почав пити ще більше. Надрукований 29 січня 1845 року вірш «Ворон» у нью-йоркській газеті Evening Mirror став літературною сенсацією того року і привернув увагу публіки до творчості По. The Broadway Journal, у якому тривалий час працював письменник у Нью-Йорку, 1846 року збанкрутував. По переїхав до будинку в Бронксі, Нью-Йорк. Цей дім, відомий як «Котедж По» стоїть на південно-східному перетині Кінгсбрідж Роуд і Ґранд-Конкорс (нині 149-та вулиця). У цьому будинку 30 січня 1847 року померла Вірджинія. Смерть дружини стала останньою і непоправною катастрофою життя По, сповненого виснажливої праці, яка не допомагала вибратися з бід, що переслідували його і призвели до душевного зриву й ранньої загибелі.