У цьому вислові мова йдеться про те, що завжди треба бачити межу між тим, що нас стосується, а що ні. Ми всі люди і не дивним є те, що у кожного свої думки, переконання, погляди...Тому коли нас переповнюють емоції, і ми готові чи не на все у світі, варто вчасно встигнути це зупинити, бій між 3- хвилинною злістю та власною совістю. Наклип на людину, образа, лицемірство, брехня...В один момент, це може опинитися на ззовні. Ми повинні задуматися. А чи можна нам так вчиняти? Чи маємо ми на це право? Кожне наше слово, це момент. І тільки ми можемо вірішити чи буде цей момент радіснім. Зруйнувавши щось, завжди слід пам'ятати про те, що довіра будується роками, а ці роки завжди будуть важкими та довгими.
Согласно греческому мифу, в городе Орхомене (область Беотия) некогда правил древним племенем минийцев царь Афамант. От богини облаков Нефелы он имел сына Фрикса и дочь Геллу. Этих детей ненавидела вторая жена Афаманта, Ино. В неурожайный год Ино обманом склонила мужа принести их в жертву богам для прекращения голода. Однако в последний момент Фрикса и Геллу из-под ножа жреца баран с золотым руном (шерстью), посланный их матерью Нефелой. Дети сели на барана, и он понёс их по воздуху далеко на север. Гелла во время полёта упала в море и утонула в проливе, который с тех пор стали называть по её имени Геллеспонтом (Дарданеллы). Фрикса же баран унёс в Колхиду (ныне – Грузия), где его воспитал как сына местный царь Ээт, сын бога Гелиоса. Летучего барана Ээт принёс в жертву Зевсу, а его золотое руно повесил в роще бога войны Ареса, приставив сторожем к нему могучего дракона.
