О чем повесть? Это воспоминание писателя о своем детстве. Детство всем выпадает разное, кого-то с самого начала окружает любовь, забота, дружба, тепло, уют, а кому-то достаются ненависть, побои, холод и голод. Детство, наполненное светом любви (в повести основной источник такого света – Maman) – это счастье. Обычно понимание того, что ушедшее детство, это и есть Счастье, приходит по мере настоящего взросления. И чем дальше его уносит Время, тем дороже оно кажется. И еще один тезис. Рядом с тобой маленький человечек, брат, племянник, сосед, наконец, твой собственный ребенок, то какими окажутся его воспоминания о Детстве во многом зависят от тебя, того, кто был в этом чудесном времени рядом. Детям постарше кажется, что прикол над маленьким (конфета-пустышка, или что-нибудь вроде этого) – невинная хохма. А в душе ребенка эти «приколы» оставляют глубокий труднозаживающий след. Если вы прочли «Детство» , то всегда будете помнить – любой маленький человек перед вами – это Николенька.
Оно указывает на действующих лиц и их расстановку, обобщенно представляют систему персонажей романа.Отцы и дети мыслятся в неразрывной и, нередко, конфликтной паре. Смена поколений, вытеснение старого новым проявление всеобщей жизненной закономерности. взаимоотношения старшего поколения и молодого, иначе — поколений “отцов” и “детей”. Через все произведение проходит показ автором той пропасти, которая их разделяет. Здесь разница во взглядах на понятия, на идеалы, на исходящие общечеловеческие ценности. Здесь и различие восприятия разными поколениями одних и тех же явлений, чувств, убеждений, традиций и авторитетов, и разное отношение к определенным правилам и нормам. Но автор одновременно показывает, что, несмотря на все это, несмотря на противоречия между поколениями, а часто и на их противостояния, их связывает сила любви отцов к детям, а детей к отцам, как бы ни резки были грани между убеждениями и принципами, как бы ни противоположны были суждения, как бы ни противостояла самоуверенность и резкость молодости Базарова мудрости и терпимости, разуму и снисходительности старшего поколения. Молодость не имеет жизненного опыта, она жизнерадостна, постоянно стремится вперед, стараясь познать все новое, неизведанное; торопясь, чтобы ничего не пропустить, все изведать, все исправить. Она, как на крыльях, мчится вперед, чтобы не упустить свой шанс, не упустить случай, который, кажется, может перевернуть всю жизнь. Старшее же поколение не спешит; оно живет воспоминаниями, и, наблюдая за спешкой молодости, рассуждает о быстротечности всего земного, о недолговечности счастья с высоты своего богатого жизненного опыта.
Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту. Драму В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” я прочитала тільки цього року. Фільм за її мотивами подивилася набагато раніш. А те, що “немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту”, знала ще із самого дитинства. І упевнена, що багато хто, ще не відкриваючи том Шекспіра, уже знав про героїв цієї драми, адже всі закохані, щасливі або нещасливі, — це ті ж Ромео і Джульєтта, здатні віддано і жагуче кохати, а будь-яка любов, як відомо, по-своєму трагічна. Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі і Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити. У родині Капулетті росте дочка. Джульєтті лише тринадцять років, вона слухняна, шанує батьків. Але її покірність має межу. І ім’я їй — Ромео Монтеккі. Світле почуття до сина ворогів своєї родини неминуче вступає в суперечність із традиціями, з волею батьків. Ромео, довідавшись, хто його кохана, відчуває наближення грози. Але любов для нього сильніша за смерть. Проти закоханих увесь світ. Ромео в сутичці з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто. Але святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірше від смерті. Трагічна розв’язка наближається. Джульєтта випиває сонне зілля. Довідавшись про “смерть” коханої, Ромео п’є отруту. Прийшовши до пам’яті після сну, Джульєтта бачить, що сталося непоправне, і, вихопивши кинджал із піхов Ромео, заколює себе. Ромео і Джульєтта гинуть, але не розлучаються. Вони вмирають разом, їхня любов перемагає смерть, тому що загибель молодих людей назавжди усуває вікову ворожнечу. їхня смерть змушує задуматися Монтеккі і Капулетті, правителів Верони й усіх, хто залишився в живих. Чи не час покінчити з кривавими чварами? Любов за власним вибором протистоїть середньовічному шлюбу за розрахунком та штовхає Ромео і Джульетту, людей уже доби Відродження, на героїчні вчинки, їхнє кохання не знає меж, у п’єсі це почуття оспіване з великою поетичною силою. Шекспір — чудовий знавець людських характерів. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання і пережитого. Так само, як Джульєтту кохання перетворює на самостійну і героїчну жінку, так і Ромео мужніє, пізнавши справжню силу почуттів. По смерті Ромео і Джульєтта, «медовий місяць» яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти. Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об’єдналися, вони тепер «крев¬ні» і згасла столітня і безглузда ворожнеча. Перемога! Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту…
Обычно понимание того, что ушедшее детство, это и есть Счастье, приходит по мере настоящего взросления. И чем дальше его уносит Время, тем дороже оно кажется.
И еще один тезис. Рядом с тобой маленький человечек, брат, племянник, сосед, наконец, твой собственный ребенок, то какими окажутся его воспоминания о Детстве во многом зависят от тебя, того, кто был в этом чудесном времени рядом. Детям постарше кажется, что прикол над маленьким (конфета-пустышка, или что-нибудь вроде этого) – невинная хохма. А в душе ребенка эти «приколы» оставляют глубокий труднозаживающий след.
Если вы прочли «Детство» , то всегда будете помнить – любой маленький человек перед вами – это Николенька.