Основная идея рассказа Е.Носова "Кукла" - доброта и сострадание ко всему, что окружает нас.
Главный герой рассказа старик Акимыч войну, хоронит изуродованную куклу. Зачем? Доброго старика возмущает, что кто-то мог так поступить с игрушкой, которая была так похожа на человека, ведь игрушка была для ребенка другом, живым существом.
Акимыч размышляет над тем, почему мы становимся такими жестокими, когда вырастаем, почему выжигаем глаза кукле, ломаем ей руки и ноги, срываем с нее одежду.
Я понял(а), что нужно задуматься, почему люди равнодушные, безразличные, безжалостные. И Совсем не смешно, что старик выкопал могилку для куклы и похоронил ее, настораживают его слова "Всего не закопать". Нужно беречь природу и относиться к ней хорошо, с состраданием
У 1938 році Костянтин Симонов закінчив Літературний інститут імені А. М. Гіркого. До цього часу він вже написав кілька творів — у 1936 році в журналах «Молода гвардія» та «Жовтень» були надруковані перші вірші Симонова.
У тому ж році Він був прийнятий в СП СРСР, вступив до аспірантури ІФЛІ, опублікував поему «Павло Чорний».
У 1939 році направлено як військового кореспондента на Халхін-Гол, в аспірантуру не повернувся.
Незадовго до від'їзду на фронт остаточно змінює ім'я і замість рідного Кирило бере псевдонім Костянтин Симонов. Причина — в особливостях дикції і артикуляції Симонова: не вимовляючи «р» і твердого «л», вимовити власне ім'я йому було важко. Псевдонім стає літературним фактом, і незабаром поет Костянтин Симонов набуває всесоюзну популярність. Мати поета нове ім'я не визнавала і до кінця життя називала сина Кирюшей.К. Симонов з А. Лизюковым. 1942 рік.
Підполковник Симонов. 1943 рік.
У 1940 році написав свою першу п'єсу «Історія однієї любові», поставлену на сцені Театру ім. Ленінського комсомолу; в 1941 році — другу — «Хлопець з нашого міста». Протягом року навчався на курсах військових кореспондентів при ВПА імені в. І. Леніна, 15 червня 1941 року отримав військове звання інтенданта другого рангу.
З початком війни покликаний у РККА, як кореспондент із Діючої армії публікувався в «Известиях», працював у фронтовій газеті «Бойовий прапор»У 1942 році йому було присвоєно звання старшого батальйонного комісара, в 1943 році — звання підполковника, а після війни — полковника. У роки війни написав п'єси «Російські люди», «Чекай мене», «Так і буде», повість «Дні і ночі», дві книги віршів «З тобою і без тебе» і «Війна».
Наказом ВС Західного фронту №: 482 від: 03.05.1942 року старший батальйонний комісар Симонов Кирило Михайлович нагороджений орденом Червоного Прапора .Велика частина його воєнних кореспонденцій публікувалася в «Червоній зірці».
04.11.1944 року підполковник Кирило Михайлович Симонов,спец. кореспондент газети"Червона Зірка",нагороджений медаллю "За оборону Кавказу"Перший роман «Товариші по зброї» побачив світ у 1952 році, потім велика книга — «Живі і мертві» (1959). У 1961 році театр «Сучасник» поставив п'єсу Симонова «Четвертий». У 1963-1964 роках пише роман «Солдатами не народжуються», у 1970-1971 — «Останнє літо». За сценаріями Симонова були поставлені фільми «Хлопець з нашого міста» (1942), «Жди мене» (1943), «Дні і ночі» (1943-1944), «Безсмертний гарнізон» (1956), «Нормандія-Німан» (1960, спільно з Ш. Спааком і Е. Тріоле), «Живі і мертві» (1964), «Відплата» (1967), «Двадцять днів без війни» (1976).
К. Симонов (2-й зліва) на III з'їзді письменників УРСР. 1954 рік.
К. Симонов в Берліні. 1967 рік.
Меморіальний камінь, присвячений пам'яті К. Симонова, встановлений на Буйничском полі.
вроде так