.Все, що ми знаємо, отримано від суспільства. Ми постійно навчаємося з самого народження і до самої смерті, і це навчання йде через культуру, тобто розмови, картини, книги, фільми.
Антропологія, крім усього іншого, вивчає питання виникнення культури та її взаємодія з людиною. Свого часу антропологів спантеличив питання: "чому люди почали малювати?" У глобальному сенсі це питання звучить так: "Чому, навіщо, людські істоти захотіли зображати щось на стінах своїх печер, що стало першоосновою того світу, в якому ми зараз живемо - світ, де знання про світ передаються через мистецтво.
Припускаю, що здивованість антропологів може бути незрозуміла. Здавалося б, що тут неясно? Це ж приємно, красиво і дозволяє реалізувати себе. Але, це нам приємно і красиво, сучасним людям. А буквально сто років тому в селянських хатах не було ніяких прикрас, крім тих, що пов'язані з різними культами і віруваннями. Не насолоджувалися селяни красою. Не до цього їм було. Вони прцювали і самого поняття "захоплення красою" не знали. Ну, веселка. Ну і що? До сонця, значить. Вони не зітхали так, як ми зараз, що ось, мовляв, краса яка. Багаті люди, ті так, ті розуміли мистецтво і вміли цінувати прекрасне, а селяни немає. Їм ніколи було.
Звёзды меркнут и гаснут. В огне облака. Белый пар по лугам расстилается. По зеркальной воде, по кудрям лозняка От зари алый свет разливается. Дремлет чуткий камыш. Тишь - безлюдье вокруг. Чуть приметна тропинка росистая. Куст заденешь плечом - на лицо тебе вдруг С листьев брызнет роса серебристая. Потянул ветерок, воду морщит-рябит. Пронеслись утки с шумом и скрылися. Далеко-далеко колокольчик звенит. Рыбаки в шалаше пробудилися, Сняли сети с шестов, вёсла к лодкам несут.. . А восток всё горит, разгорается. Птички солнышка ждут, птички песни поют, И стоит себе лес, улыбается. Вот и солнце встаёт, из-за пашен блестит. За морями ночлег свой покинуло, На поля, на луга, на макушки ракит Золотыми потоками хлынуло. Едет пахарь с сохой, едет - песню поёт, По плечу молодцу всё тяжёлое.. . Не боли ты, душа! Отдохни от забот! Здравствуй, солнце да утро весёлое!
В повести «Тарас Бульба» Гоголь создал различные образы запорожских казаков. Большое внимание он уделил сыновьям Тараса, Остапу и Андрею. И совсем немного написал о их матери. В произведении мы впервые встречаемся с матерью, когда она встречает своих сыновей. «…бледная, худощавая и добрая мать их, стоявшая у порога и не успевшая еще обнять ненаглядных детей своих» . Среди сильных героев повести мы увидели слабую, маленькую женщину, которая любит своих детей и с уважением относится к своему мужу. Когда Тарас спросил у младшего, почему он его не колотит, мать сказала: «..И придет же тебе в голову этакое, что бы дитя родное било отца. » Она очень переживала, что они так мало будут дома. «…и мне не удастся наглядеться на них. » Она всю ночь не спала, глядела на детей своих и не могла наглядеться. «Сыны мои, сыны мои милые! Что будет с вами? Что ждет вас?.. » Хотя у нее был муж и два сына, она была одинокая: детей она видела редко, а Тараса «… в год два – три дня, и потом несколько лет о нем не бывало слуху. » В молодости она терпела от Тараса оскорбления и даже он ее бил, наверно она была очень красива, но быстро постарела. Всю ночь мать надеялась, что поездка отложится, и ее дети поживут дома. Но этого не случилось. «Бедная старушка, лишенная последней надежды, уныло поплелась в хату. » Перед отъездом Тарас попросил мать благословить сыновей. «Мать, слабая, как мать, обняла их, вынула две небольшие иконы, надела им, рыдая, на шею… Не забывайте, сынки, мать вашу… пришлите хоть весточку о себе…» Когда Тарас с Остапом и Андреем уезжали, она выбежала за ними за ворота, как бы знала, что больше никогда не увидит их. В образе матери Остапа и Андрея Гоголь показал всех женщин Запорожья того сурового времени.
.Все, що ми знаємо, отримано від суспільства. Ми постійно навчаємося з самого народження і до самої смерті, і це навчання йде через культуру, тобто розмови, картини, книги, фільми.
Антропологія, крім усього іншого, вивчає питання виникнення культури та її взаємодія з людиною. Свого часу антропологів спантеличив питання: "чому люди почали малювати?" У глобальному сенсі це питання звучить так: "Чому, навіщо, людські істоти захотіли зображати щось на стінах своїх печер, що стало першоосновою того світу, в якому ми зараз живемо - світ, де знання про світ передаються через мистецтво.
Припускаю, що здивованість антропологів може бути незрозуміла. Здавалося б, що тут неясно? Це ж приємно, красиво і дозволяє реалізувати себе. Але, це нам приємно і красиво, сучасним людям. А буквально сто років тому в селянських хатах не було ніяких прикрас, крім тих, що пов'язані з різними культами і віруваннями. Не насолоджувалися селяни красою. Не до цього їм було. Вони прцювали і самого поняття "захоплення красою" не знали. Ну, веселка. Ну і що? До сонця, значить. Вони не зітхали так, як ми зараз, що ось, мовляв, краса яка. Багаті люди, ті так, ті розуміли мистецтво і вміли цінувати прекрасне, а селяни немає. Їм ніколи було.