Якось завітавши до Шерлока Холмса, доктор Вотсон застав у нього містера Вілсона — огрядного літнього джентльмена з вогняно-рудим волоссям. Щоб ознайомити знаменитого сищика зі своєю справою, цей пан приніс газету, у якій було надруковано оголошення:
«Спілка рудих
У рахунок посмертного дару покійного Ієзекїїля Гопкінса з Лебанова, штат Пенсільванія, США, відкрито ще одну вакансію, на яку має право член Спілки; платня чотири фунти на тиждень за суто номінальну службу. Кожний чоловік з рудою чуприною віком понад двадцять один рік, здоровий тілом і духом, може бути прийнятий до Спілки. Звертатись особисто в понеділок об одинадцятій годині в контору Спілки, Фліт-стріт, Попс-корт, 7».
— Що це, хай йому всячина, може означати? — вигукнув я, прочитавши дивне оголошення двічі.
Холмс задоволено захихотів і аж засовався у своєму кріслі — ознака того, що в нього піднесений настрій.
— Не дуже ординарне оголошення, еге ж? — спитав він. — А тепер, містере Вілсоне, поверніться назад і розкажіть про себе, про свою домівку і той вплив, який це оголошення справило на ваше життя. А ви, докторе, зверніть увагу, що це за газета і за яке число.
— Це «Морнінг кронікл» за двадцять восьме квітня тисяча вісімсот дев’яностого року. Рівно два місяці тому.
— Чудово. Далі, містере Вілсон.
— Ну, я вже казав вам, містере Холмс, — мовив Джейбез Вілсон, витираючи з лоба піт, — що маю невеличку позичкову касу на майдані Кобург,неподалік Сіті. Діло не дуже велике, і останніми роками я ледве заробляв собі на прожиття. Колись я мав двох помічників, але зараз — лише одного; мені було б важко і одному платити, але він згодився працювати за половину платні, аби вивчити справу.
— А як звуть цього послужливого юнака? — спитав Шерлок Холмс.
— Вінсент Сполдінг, і він давно вже не юнак. Важко сказати, скільки йому років. Вправнішого помічника, містере Холмс, годі й шукати. Я чудово розумію — він міг би влаштуватися набагато краще і заробляти вдвічі більше від того, що я йому плачу. Але, кінець кінцем, як він задоволений, то нащо мені підказувати йому такі думки?
Мой любимый былинный герой – это Илья Муромец. Мне очень нравится описание этого богатыря в былине про Илью Муромца и Соловья – разбойника. Илья Муромец, настоящий защитник русской земли. Он не может проехать мимо беззащитных людей. В былине это описано тем, что Илья Муромец по пути в Киев – град проезжал мимо Чернигова и увидев силу несметную решил черниговцам. Он побил всех их врагов и взамен ничего не потребовал, а только попросил показать ему дорогу прямоезжею в Киев – град. Черниговцы, жалея своего попросили не ехать этой дорогой, потому что, у креста Леванидова сидит Соловей – разбойник Одихмантьев сын. Своим криком и свистом, он все лазоревы цветочки осыпает, да людей убивает. Но и тут Илья Муромец свою храбрость проявил. Не испугался он, не послушал черниговцев и поехал дорогой прямоезжею. А так как богатырём он с рождения был, смертельный крик и свист разбойника его не погубил. Выстрелил Илья Муромец в разбойника и выбил ему правое око косицею. Приехав в Киев – град он не стал хвалиться. Как надобно покланялся он князю и присутствующим и дождался вопроса князя о прибытии его в Киев. Во время рассказа своего, он ничуть себя не вознёс и спокойно предложил князю посмотреть на разбойника, который находится у него во дворе. Для того, что бы потешить князя, Илья Муромец приказал Соловью – разбойнику засвистеть в полсвиста соловьиного и закричать в полкрика звериного. Но соловей засвистел во всю силу и закричал во всю мощь. Все кроме испуганного князя Владимира и Ильи Муромца попадали мёртвыми. После такого действия Соловья – разбойника, Илья Муромец убил его. Общие черты характера Ильи Муромца, это храбрость, смекалка, бесстрашие, любовь к своему народу и ненависть к врагам своей родины. Илья Муромец, это богатырь, подвиги которого, восхищают и воспеваются людьми.
Якось завітавши до Шерлока Холмса, доктор Вотсон застав у нього містера Вілсона — огрядного літнього джентльмена з вогняно-рудим волоссям. Щоб ознайомити знаменитого сищика зі своєю справою, цей пан приніс газету, у якій було надруковано оголошення:
«Спілка рудих
У рахунок посмертного дару покійного Ієзекїїля Гопкінса з Лебанова, штат Пенсільванія, США, відкрито ще одну вакансію, на яку має право член Спілки; платня чотири фунти на тиждень за суто номінальну службу. Кожний чоловік з рудою чуприною віком понад двадцять один рік, здоровий тілом і духом, може бути прийнятий до Спілки. Звертатись особисто в понеділок об одинадцятій годині в контору Спілки, Фліт-стріт, Попс-корт, 7».
— Що це, хай йому всячина, може означати? — вигукнув я, прочитавши дивне оголошення двічі.
Холмс задоволено захихотів і аж засовався у своєму кріслі — ознака того, що в нього піднесений настрій.
— Не дуже ординарне оголошення, еге ж? — спитав він. — А тепер, містере Вілсоне, поверніться назад і розкажіть про себе, про свою домівку і той вплив, який це оголошення справило на ваше життя. А ви, докторе, зверніть увагу, що це за газета і за яке число.
— Це «Морнінг кронікл» за двадцять восьме квітня тисяча вісімсот дев’яностого року. Рівно два місяці тому.
— Чудово. Далі, містере Вілсон.
— Ну, я вже казав вам, містере Холмс, — мовив Джейбез Вілсон, витираючи з лоба піт, — що маю невеличку позичкову касу на майдані Кобург,неподалік Сіті. Діло не дуже велике, і останніми роками я ледве заробляв собі на прожиття. Колись я мав двох помічників, але зараз — лише одного; мені було б важко і одному платити, але він згодився працювати за половину платні, аби вивчити справу.
— А як звуть цього послужливого юнака? — спитав Шерлок Холмс.
— Вінсент Сполдінг, і він давно вже не юнак. Важко сказати, скільки йому років. Вправнішого помічника, містере Холмс, годі й шукати. Я чудово розумію — він міг би влаштуватися набагато краще і заробляти вдвічі більше від того, що я йому плачу. Але, кінець кінцем, як він задоволений, то нащо мені підказувати йому такі думки?
Объяснение:
навiрно так)